Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах

Національно-патріотичне виховання учнів початкових класів здійснюється у процесі навчально-пізнавальної діяльності як провідної шляхом внесення ціннісних складових у зміст навчальних предметів, відведення належного місця "спільно-взаємодіючій діяльності" як на уроках, так і в позаурочний час; гуманізації взаємин у системах "учитель-учень", "учень-учень"; використання вчителем демократичного стилю спілкування з учнями; створення умов для творчої самореалізації кожної особистості.

У молодшому шкільному віці важливо формувати здатність дитини пізнавати себе як члена сім’ї; родини, дитячого угрупування; як учня, жителя міста чи села; виховувати у неї любов до рідного дому, краю, вулиці, своєї країни, її природи, рідного слова, побуту, традицій.

У початкових класах соціальна і громадянська компетентності як ключові є міждисциплінарними та інтегруються через усі освітні галузі і спрямовуються на соціалізацію особистості, набуття громадянських якостей, дотримання соціальних норм і правил.

Патріотичне виховання молодших школярів на уроках української мови здійснюється через реалізацію соціокультурної змістової лінії. Зокрема, під час вивчення розділу «Мова і мовлення» необхідно звертати увагу учнів на багатство і милозвучність української мови, захоплювати дітей її красою, пробуджувати любов до рідного слова, прагнення вивчати українську мову. У 3-4 класах слід пояснювати значення української мови для становлення незалежної самостійної держави України, роль української мови як державної.

Формуючи культуру спілкування, доцільно збагачувати мовлення молодших школярів українськими формами звертання та формулами мовленнєвого етикету, пробуджувати інтерес до походження цих формул, показувати їх зв’язок із національними традиціями і звичаями українців.

У процесі опрацювання правила вживання великої літери у власних назвах варто зосередити увагу учнів на застосуванні цього правила під час запису назви нашої Батьківщини, її столиці, рідного міста чи села, річок, морів, гір та інших географічних назв України. При цьому цінним для патріотичного виховання буде опрацювання текстів про походження цих назв, про красу і неповторність визначних місць України, про історичне минуле нашої країни та її відомих людей (письменників, художників, історичних постатей, спортсменів, акторів, артистів тощо).

Чільне місце на уроках української мови повинно займати використання малих фольклорних форм – загадок, лічилок, мирилок, приказок і прислів’їв, народних прикмет, уривків з казок, дитячих пісень, колискових, щедрівок, колядок, веснянок, закличок тощо. Реалізуючи їх виховний потенціал, варто пояснювати дітям, що багатство і розмаїття народної творчості свідчить про мудрість і талановитість українського народу, а знання і трепетне ставлення до них стане запорукою збереження цього багатства для майбутніх поколінь.

Текстоцентричний принцип навчання української мови створює можливості для використання різноманітних текстів виховного і повчального змісту. Через тексти (аналіз їх змісту) доцільно виховувати в молодших школярів любов до рідного краю і своєї Батьківщини, повагу до національних традицій і символів українського народу, повагу до людей інших національностей, їхніх звичаїв і традицій, почуття гордості за відомих людей України, турботливе ставлення до цінностей і надбань нашої країни.

З огляду на зазначене, невід’ємними складниками уроків української мови та літературного читання мають бути виховні бесіди, пізнавальна інформація про Україну, її людей і події, пов’язані з ними, складання усних і письмових текстів на патріотичні теми, підготовка і презентація посильних проектів патріотичного змісту (наприклад, написання творів про земляків, які прославили рідний край, листів підтримки своїм ровесникам, що перебувають в зоні АТО, вітальних листівок захисникам Вітчизни) тощо.

Тому, головною метою національно-патріотичного виховання у початкових класах є вироблення у молодших школярів умінь і навичок вільного користування з комунікативною метою усно й письмово українською мовою.

Велику виховну роль відіграє український фольклор, зокрема дитячий, а також твори художньої літератури для дітей молодшого шкільного віку.

Доцільним є  проведення тематичних уроків з української мови: «Свято рідної мови», «Шевченківське слово» та ін.

На уроках математики національно-патріотичне виховання відбувається опосередковано, через умову математичної задачі.

На уроках російської мови необхідно посилити українознавчу складову через перекладені твори українських письменників та поетів на російську мову.

Навчальний предмет «Я у світі» спрямовано на соціалізацію особистості молодшого школяра, його патріотичне і громадянське виховання.

Найважливішим виховним  спрямуванням змісту названого предмета  є формування в учнів  найбільш значущих  для українського народу цінностей: патріотизм, соціальна справедливість, первинність духовного щодо матеріального, гуманізм, працелюбство, взаємоповага; виховання в дитини свого власного «Я», віри у свої сили, талант, здібності; виховання  творчої, соціально активної особистості, здатної бережливо ставитися до природи, світу, речей, самої себе, інших людей, розуміти  значення життя як найвищої цінності.

Україна, її державотворчі цінності, вироблення громадянських почуттів, поведінкових еталонів – ці елементи змісту є першорядними, що задають мету реалізації програми.

Видатні постаті, успішні люди, патріотично спрямовані,  що уміють переборювати життєві труднощі і йдуть до власної мети, стають зразком для  вироблення в учнів власних життєвих стратегій.

Зміст  програми предмета відображає такі види знань, результатом опрацювання яких є набуття громадянських цінностей:

·про навколишній світ у взаємозв’язку компонентів «Я – людина», «Людина серед людей», «Людина в суспільстві», «Людина і світ»;

·про способи пізнавальної та практичної діяльності, встановлення  необхідності знати державну мову, шанувати  символи держави; засвоєння моделей поведінки,  які  відповідають законодавству України, враховують інтереси і потреби громадян, передбачають повагу і взаєморозуміння між людьми;

·оцінні знання про норми ставлення до явищ життя (учень розпізнає вчинки за критерієм патріотичних вимірів; аргументує переваги  громадянських вчинків, наприклад, участь у волонтерських заходах тощо).

На уроках «Природознавства» виховні цілі пов’язані з ознайомленням з традиціями шанобливого ставлення українського народу до природи, любов до рідного краю, Батьківщини.

На уроках «Трудового навчання» діти знайомляться з традиційними народними ремеслами в України, вчаться виготовляти сюжетні витинанки різних регіонів України, оздоблювати вироби технікою вишивки.

На уроках  «Музичного мистецтва» учні мають можливість відчути красу українського народного музичного мистецтва, осягнути інтонаційні особливості музики українського народу, відчути національну своєрідність, спільне і відмінне в музиці різних народів.

Головним завданням курсу «Образотворче  мистецтво»   є формування у молодших школярів культури почуттів, основ національної та громадянської свідомості.

Пропонуємо проводити конкурси дитячої зображувальної творчості «Слава українським військовим», «У світі немає кращої країни, ніж Україна» та ін.

Для ефективного формування національного виховання учнів початкових класів є: сприйняття учнями знань про українську культуру; застосування вчителем на уроках народознавства та у позаурочний час емоційно-естетичного фону; створення ситуацій емоційного переживання учнями педагогічних установок на оволодіння національними цінностями, усвідомлення знань про національну українську  культуру, орієнтація дитини на позитивні результати діяльності щодо засвоєння певних національних цінностей у родині та в школі.

Пропонується практикувати проведення виховних годин у формі: зустрічей з волонтерами, учасниками бойових дій, майстер-класів за участю дітей та батьків з виготовлення сувенірів для бійців Української армії.

Доцільно впровадити виховні проекти: «Рідний край, де ми, живемо, Україною зовемо», «Я і моя родина», «Моя маленька батьківщина». Проводити тематичні виховні години, бесіди за темами: «Славетні українці», « Козацькому роду немає переводу» і ін. Проводити конкурси малюнків, оберегів, організувати написання листів та малюнків воїнам АТО.

Акцент у виховній роботі перенести на засвоєння учнями народних традицій, сутності українських обрядів, народних свят, легенд, переказів, звичаїв та ін.

Оскільки у молодшому віці у дітей домінує образне мислення, то найбільш характерними є такі форми діяльності:ситуаційно-рольова гра, сюжетно-рольова гра, гра-драматизація, інсценування, гра-бесіда, гра-мандрівка, екскурсія, ігрова вправа, колективне творче панно, бесіда, тематичний зошит, ранок, свято, усний журнал, групова справа, оформлення альбому, уявна подорож, конкурси, ігри, школа ввічливості, демонстрація, розповідь, моделювання, вікторина, екскурсія, виставка малюнків, операція-рейд, виставка-ярмарок, перекличка повідомлень, добродійна акція, хвилини з мистецтвом, година спостереження, година милування, спортивні змагання, козацькі забави, театральна вистава, ляльковий театр, ведення літопису класного колективу, веселі старти, естафети, догляд за рослинами і тваринами.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА В УМОВАХ НАВЧАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА

 В статті розкрито суть поняття «соціалізація» особистості, структура, ефективні умови соціалізації учнів початкових класів загальноосвітньої школи. Зроблена спроба обґрунтувати, що сприятливе середовище для соціалізації дітей молодшого шкільного віку створюється в умовах інтерактивного навчання.

Постановка проблеми. Одне з головних завдань виховання сьогодні полягає в підготовці підростаючої особистості до вступу в доросле життя, до життєдіяльності в оточуючому її середовищі, яке має тенденцію до постійної зміни. Тому випускник загальноосвітньої школи, має не тільки постійно пристосовуватися до конкретних умов, а й бути готовим до їх змін. Проте школа на даний час все таки основну свою увагу концентрує на  наданні учневі необхідних знань, виробленні вмінь та навичок, але недостатньо навчає школярів приймати відповідальні рішення, критично мислити, використовувати інформаційні та комунікаційні технології, вирішувати конфлікти. Мова йде про вміння відповідно самостійно діяти в конкретних ситуаціях, що чекають на людину в соціумі. Отже, створення умов для формування основ соціалізації особистості школяра, є актуальною проблемою сучасної загальноосвітньої школи.  

Аналіз актуальних досліджень. Проблема соціального становлення підлітків, старшокласників і механізмів впливу на результативність даного процесу протягом останніх років інтенсивно досліджувалась як вітчизняними, так і зарубіжними вченими: соціологами, психологами, педагогами. Фундаментальною основою для дослідження стали праці, які розкривають філософію і методологію виховання (В.Афанасьев, І.Бех, Б.Бітінас, І.Зязюн, І.Кон, А.Макаренко, В.Сухомлинський та ін).

Загальнотеоретичний підхід до змісту і технологій соціально-педагогічної роботи в навчальних закладах виразно простежується у працях  Г. Андрєєвої, О.Безпалько, А.Бойко, В.Бондаря, Н.Кузьміної, В.Лозової, Г.Троцко, Л.Міщик, А.Мудрика, С. Савченка, Л. Хомич,  Н.Щуркової та ін.

Технологічний аспект соціалізації в умовах навчального закладу розкривали  О. Газман,  Ю.Гапон, Т. Говорун, О. Жабокрицька, В. Іванова, А.Капська, С. Кириленко, О.Кузьменка, П. Куліша, Н. Лавриченко, І. Мудрак Л.Нечепоренко та ін.

 Водночас, не зважаючи на досить значну кількість праць у галузі соціалізації, з'явилася і все частіше усвідомлюється науковцями та практиками суперечність між посиленням соціалізації педагогічного процесу і не розробленістю умов для соціально-педагогічного впливу на особистість, однією із яких є досить помітною така умова, як навчальна взаємодія школярів, зокрема молодшого шкільного віку, у процесі навчально-пізнавальної діяльності на уроці.

Метою статті є аналіз потенціалу інтерактивної технології у процесі  соціалізації молодших школярів на уроці.

Виклад основного матеріалу. Соціалізація як процес засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду свідчить про нормальне, безболісне входження людини в суспільне життя.

І. Контрактує, що соціалізація – це «сукупність усіх соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює і відтворює певну систему знань, норм, цінностей, що дає  йому змогу функціонувати як повноправному члену суспільства» [2, с. 225]. До того ж, вчений концентрує увагу на тому, що «в реальному процесі соціалізації індивіди не просто адаптуються до середовища і засвоюють соціальні норми і правила, які їм пропонуються в готовому вигляді, а й опановують науку створювати щось нове, перетворюючи самих себе і навколишній світ» [3, с. 218]. Особистість має сприймати спосіб життя, який складається, тобто, культуру праці, побуту, дозвілля, відносини в суспільстві та державі та активно діяти з метою власного зростання та перетворень у суспільстві [4].

Як показують результати досліджень, сприятливим середовищем для соціалізації є спільна діяльність і спілкування в певному освітньому просторі. Її продуктами виступають особистісні смисли, що визначають ставлення індивіда до світу, соціальна позиція, самосвідомість, ціннісно-смислове ядро світогляду та інші компоненти індивідуальної свідомості, зміст яких вказує на те, що особистість бере для себе із соціального досвіду, скільки бере і як психіка все це перетворює, якого значення цьому надає.

Ефективним середовищем для формування згаданих вище показників  соціалізації особистості молодшого шкільного віку зокрема, є оточення в якому відбувається  взаємодія та встановлюються і розвиваються найбільш глибокі  особистісні контакти. Основна роль у створенні такого середовища належить педагогам, тому що основним видом діяльності школяра є навчально-пізнавальна. Саме вчитель має сконцентрувати свої зусилля на створення інкубаційного  навчального простору, який сприяв би формуванню в особистості таких структурних компонент соціалізованості, як, загальнолюдських цінностей, способу життя в колективі, незалежності, впевненості та самостійності, ініціативності та незакомплексованості, соціальної поведінки, яка схвалюється суспільством.

Саме вчитель, задовольняючи потребу молодшого школяра в спілкуванні з дорослими й ровесниками, цим самим має створити середовище для його соціалізації. За умов традиційного навчання не в повній мірі забезпечується розширення педагогічно організованого простору життєдіяльності зростаючої особистості для її соціалізації. Ефективність соціалізації  учнів початкової школи зростає, коли їх життєдіяльність відбувається в такому педагогічно організованому просторі, який постійно змінюється, тобто, в якому створюються ситуації, аналогічні тим, що чекають учнів у дорослому житті.  А тому так важливо з приходом дитини до школи створювати умови для її спілкування як з дорослими, так і з ровесниками в усіх видах їх діяльності. Тільки через діяльність в колективі кожний його член входить у суспільство, тільки в діяльності відбувається його соціалізація.  

Як показало дослідження, в молодшому шкільному віці ефективні умови для взаємодії учасників навчального процесу створюються в процесі використання інтерактивної технології навчання, яка передбачає діалогічність, діяльнісно-творчий характер, підтримку індивідуального розвитку дитини, надання їй самостійності в прийнятті рішень, творчості, вибору змісту й способу навчання та поведінки.

Нам імпонує трактування О. І. Пометун, що інтерактивна технологія навчання − це така технологія, за якої засвоєння матеріалу відбувається в результаті спілкування між тими хто вчить і хто вчиться, тобто між тими хто має певні знання й досвід та тими хто їх набуває. В процесі такої організації навчальна пізнавальної діяльності, її учасники (опановують) набувають всіх видів людської діяльності, тобто мети й змісту навчання. Проте в цьому випадку засвоєння людської діяльності відбувається в процесі спілкування й через спілкування. „... навчання ми можемо визначати як спілкування, в процесі якого і через яке відбувається відтворення та засвоєння всіх видів людської діяльності” [5, с. 20].

Інтерактивна технологія навчання виконує такі важливі виховні функції: нормативну, що відбиває освоєння школярами норм соціально-типової поведінки (спілкування як нормативний процес); пізнавальну – набуття школярами індивідуального соціального досвіду в процесі спілкування (спілкування як пізнівальний процес); емоційну, що характеризує спілкування як аффективний процес; актуалізуючу – реалізація в спілкуванні типових та індивідуальних сторін особистості школяра.

Завдяки виховним функціям, впливу на становлення самосвідомості та моральних установок, на формування стандарту й стилю життя, інтерактивній технології навчання значна роль належить соціалізації особистості школяра.

 Спілкуючись із ровесниками у процесі інтерактивної технології навчання, дитина молодшого шкільного віку відчуває приплив певним чином забарвлених емоцій – від ніжності до ненависті, завдяки чому в процесі спілкування люди передають не тільки текст, а й емоційний підтекст, що посилює чи послаблює зміст тексту.  В процесі змістовного спілкування, учні вчаться його культурі, вчаться встановлювати довірливий контакт з однолітками,  бути толерантними до думок інших членів колективу.

За умов інтерактивної технології навчання, відбувається організація життя та діяльності колективу на основі поєднання управління, самоуправління та саморегуляції. Запропоновані для спільного розв’язання проблемні завдання, вимагають від учнів самостійних рішень під час обміну думками, в процесі чого розвивається критичність мислення: здатність людини самостійно аналізува­ти інформацію, визначати її сутність, порівнювати з іншою інформацією і робити власні висновки; вміння бачити помилки або штучні спотворення в аргумен­тації партнерів та в інших джерелах інформації; перег­лядати свої позиції, якщо вони не витримують крити­ки; вміння розпізнавати пропаганду, тобто цілеспря­моване намагання певних соціальних груп або лідерів вплинути на свідомість та позиції мас; вміння оціню­вати суспільні явища, політичні дії, вчинки суспіль­них та політичних лідерів, окремих осіб з позиції за­гальнолюдської моралі; наявність розумної долі сумнівів, скепсису, прагнення до пошуку більш опти­мальних рішень, дій, висновків в конкретних ситу­аціях.

Водночас, у такому навчальному середовищі формуються такі показники соціалізованості як мужність, принциповість, сміливість у відстою­ванні своїх позицій, поглядів, віра у свої можливості; відкритість до сприймання інших поглядів, позицій, повага до їх різноманітності [1, с.37].

В процесі інтеракції учень починає критично ставитися до себе, виявляти власні помилки та адекватно ставитися до них, проявляти сумнів щодо будь-яких "єдино правильних" рішень, висновків у процесі навчання; намагатися самому розібратися в правильності тих чи інших тверджень, висновків, рішень; прагнути знаходити кращі варіанти розв'язання навчальних завдань, вносити щось "своє", намагатися аргументовано висловлювати свої думки, поважати думки і пропозиції партнерів; вчиться співпрацювати з іншими для знаходження спільного рішення.

Ефективність впливу інтерактивної технології навчання на соціалізацію молодших школярів досягається за умови, коли враховуються психологічні закономірності й особливості спілкування учнів на цьому віковому періоді їх розвитку. Тому, через впровадження інтерактивної технології у навчально-виховний процес школи можна по новому вплинути на процес становлення особистості молодшого школяра, підвищити його ефективність, спрямувати його на розвиток учня.

Як стверджує О.І.Пометун, така форма організації навчальної діяльності молодших школярів – це і основний засіб інформативного впливу на дітей, важливий засіб обміну інтелектуальними та моральними цінностями.  Дослідження переконують, що в процесі міжособистісного спілкування в парах, малих групах і т. п., відбувається найбільш природний і невимушений розвиток взаємостосунків, їх вияв і реалізація.

Спілкування з ровесниками в умовах інтерактивного навчання є нестандартним, вільним, ініціативним. У процесі висловлення учень   вчиться формулювати речення, які виражають його думку, дитина не соромиться однолітків у разі неправильного висловлювання. Спілкування з ровесниками  включає управління діями партнера, їх контроль, показ своїх зразків, порівняння з собою тощо.

 Інтерактивне навчання, на відміну від фронтальної та індивідуальної форм організації навчально-пізнавальної діяльності, не ізолюють учнів один від одного, а навпаки, дозволяють реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги й співробітництва. І хоча спілкування може мати місце в індивідуальній та фронтальній роботі школярів, проте там воно не включене в структуру діяльності й відбувається лише з дозволу вчителя, за його ініціативою й триває мало часу.

 Відомо, що можуть виникати в школярів труднощі при усній перевірці знань, якщо її здійснює вчитель. Досвід роботи вчителів показує, що ці небажані прояви в умовах інтерактивного навчання зводяться до мінімуму.

Як свідчить шкільна практика, у процесі інтерактивної технології навчання активізується діяльність усіх без виключення її виконавців. Психологи пояснюють це тим, що "одна з найважливіших характеристик людини в групі полягає в тому, що вона звертається до своєї групи як до джерела орієнтації в навколишній дійсності” [5, с. 103].

 За умов  інтерактивного навчання дитина потрапляє в сприятливе середовище для формуванняся вміння  прийти на допомогу товаришу в потрібну хвилину: пояснити, перевірити, порадити. В такому середовищі складаються товариські взаємостосунки, що не мають нічого спільного з фальшивим товаришуванням,  створюються ефективні умови для формування культури спілкування, співпраці, виховання наполегливості, що є необхідним для орієнтації в самостійному житті після закінчення школи. 

 Як стверджевав Л.Десєв, "процес безпосередньої соціальної взаємодії, що відбувається в малій групі і створює соціальне мікросередовище людини, є надзвичайно сильним фактором формування й виховання особистості...” [1, с. 165]. За словами Т. Кравченко, інтерактивна технологія навчання сприяє формуванню таких структурних компонент соціалізації молодших школярів:

- підвищенню загальної культури особистості, культури праці, побуту, відносин між членами суспільства;

-          задоволенню потреби у спілкуванні;

-         розвитку техніки спілкування і взаємодії, здібностей, почуттів, переконань, умінь утверджувати довірливі взаємовідносини як вищу цінність спілкування;

-         формуванню риторичних знань, умінь і навичок на базі підвищення їх мовленнєвої культури; моральних норм і правил та способів їх реалізації у власній життєдіяльності, у відносинах з іншими людьми; уявленню про цінності принципів адекватних форм поведінки; моделі соціальних відносин;

-         адекватному сприйняттю соціальних явищ, розумінню їх сутності,

-         готовності до самовизначення в різних життєвих ситуаціях, активного контактування з навколишнім соціальним середовищем, способів діяльності;

-         моделі поведінки [4, с. 275].

Можна зробити висновок, що за умов інтерактивного навчання, створюється сприятливе середовище для соціалізації особистості молодшого школяра.  

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ

1.        Десев Л. Психология малых групп. – М.:Прогресс, 1979. – 208с.

2.       Кон И. С. Открытие Я  - М.:Просвещение, 1978. – 367с.

3.      Кон И. С. Психология старшеклассника- М.:Просвещение, 1980. – 207 с.

4.      Кравченко Т. В. Соціалізація дітей шкільного віку у взаємодії сім’ї і школи: Монографія. – К.: Фенікс, 2009. – 416 с.

5.       Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук. метод. посібн./ За заг. Ред. Пометун О.І. – К.: А.С.К., 2003. – 192с.

«Дидактична гра — незамінний атрибут навчально-виховного процесу в початковій школі. Використання ігор на уроках української мови та літературного читання »

  З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзана. Народна виховна мудрістьпередбачала розв`язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.

                    З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане від нині обов`язковим.За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім»єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних – це не cпонтанні ігри, не стихійно засвоєний від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб`єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одно, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з`являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.

             Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають дидактичні  ігри.

 Дидактична гра — незамінний атрибут навчально-виховного процесу в початковій школі. Досвід роботи доводить значне підвищення ефективності роботи на уроці та у позакласній діяльності саме завдяки грі. Методична скарбничка кожного учителя багата різноманітними дидактичними іграми. Тож ознайомлюємо вас із напрацюваннями з проведення дидактичних ігор на уроках читання, математики, української мови.

   На сучасному етапі розвитку суспільства перед школою стоїть завдання виховати особистість, яка мислить самостійно, творчо, з активною життєвою позицією, чітким науковим світоглядом. Роль початкової школи у вирішенні цих питань є визначальною.

 Саме тому є актуальним питання використання ігрової діяльності у навчально-виховному процесі початкової школи, адже вона сприяє розвиткові розумових здібностей учнів, підвищенню якості знань, формуванню активності, самостійності, пізнавального інтересу, волі, характеру.

  Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.

 У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

 Дидактична гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання і виховання. Сам термін «дидактична гра» підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування. А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета, є такі питання:

 а) визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці.

 б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу.

 в) розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів.

 г) вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвивального навчання.

 д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.

          Так і в навчанні: скільки б у школяра не було предметних знань і вмінь, старанності, сумлінності — їх усе одно буде замало для подальшого успішного навчання і розвитку. Обсяг нової інформації, який мають опанувати учні, збільшується щороку. Але як уникнути при цьому перевантаження учнів? Цю проблему неможливо вирішити за рахунок збільшення кількості годин на вивчення окремих предметів і терміну навчання у школі.

 Необхідно будувати нову школу: школу діалогу, школу, яку творять самі діти спільно з учителями. У цьому сенсі є актуальним особистісно зорієнтований підхід до навчання.

 Розвитку пізнавальних здібностей та активізації діяльності молодших школярів сприяє такий підхід до викладу навчального матеріалу, який передбачає об'єднання усіх завдань, запропонованих учителем, єдиним цікавим сюжетом (подорож до осіннього лісу; розповідь чарівників; таємниці острова звуків; чари лісових мешканців, подорож у королівство цифр тощо).

 Гра поступово та непомітно на уроці переходить у серйозну, плідну роботу. Відповідно до програмових вимог, я в доступній формі доношу до свідомості дитини необхідний теоретичний матеріал. Цікаві порівняння і малюнки допомагають дітям, адже при цьому спрацьовують різні властивості їхнього сприймання: порівнюючи один предмет (чи поняття) з іншим, ми краще розуміємо (засвоюємо) його. У народі говорять, що «краще раз побачити, ніж багато раз почути», — тобто зорова пам'ять є дієвішою за інші її види. Наприклад, під час вивчення частин мови я використовую цікаві малюнки-будиночки, в яких «живуть» частини мови, роди, звуки, слова. Запам’ятати певну інформацію дітям молодшого шкільного віку легше, якщо вона подається у віршованій формі.

 Складні випадки написання іменників і прикметників дітям легше запам'ятати у вигляді цікавої казкової розповіді вчителя.

 На уроках читання використовую гру «Добавляночки». Я читаю вірш, але без останнього слова. Дітям потрібно підібрати риму. Цікавою є гра «Переплутанка». Пропоную розплутати клубочок, розставивши слова на свої місця, і відновити речення. Є також гра «Пройди лабіринт — прочитай слова» тощо.

 Для мене є цінним той аспект гри, що саме вона дає змогу індивідуалізувати роботу на уроці. Цінність гри полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвивальна й виховна функції взаємозв'язані.

 Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість. Особливо важливе місце займає гра та ігрові прийоми в навчальному процесі першокласників, адже становлення і розвиток їхньої навчальної діяльності відбувається у період ще слабких довільних процесів: уваги, сприймання, пам'яті тощо. Але гра також потрібна і в 2—4-х класах. Деякий програмовий матеріал потребує від дитини значних вольових зусиль та багаторазового виконання різних варіантів вправ для його засвоєння. Саме тоді гра, запобігаючи перевантаженню психіки дитини, допомагає реалізувати навчальну мету значно швидше, ніж будь-який педагогічний засіб. Гра дає змогу педагогові здійснювати управління розумовими здібностями та їхнім розвитком; формувати цінні риси особистостей і взаємини дітей у доступній і привабливій для них ігровій формі.

 Доцільність використання гри на тих чи інших етапах уроку залежить від рівня, знань, умінь і навичок учнів та від складності завдань, що стоять перед ними. Гра допомагає учням, коли складно, коли є необхідність створити додатковий емоційний фон навчання, допомагає опосередковано впливати на хід і результати їхньої діяльності.

 Ігри на уроках літературного читання

Гра «Незнайко»

 Один учень читає, а інший — виправляє допущені помилки.

Гра «Вовк і заєць»

 Один учень починає читати текст, другий — вступає після того, як перший дійде до крапки й намагається його наздогнати.

Гра «Ми віримо і не віримо»

 Учитель читає речення з тексту, зробивши помилку в слові. Діти знаходять це речення, говорять: «Ми віримо» або «Ми не віримо» і читають це речення.

Гра «Інтерв'ю»

 Тема інтерв'ю може бути різною, учні — кореспонденти і респонденти. По закінченні часу на обговорення кожна пара представляє результати роботи, обмінюються своїми ідеями та аргументами з усім класом.

Гра «Земля — небо»

 За командою «Земля» діти нахиляються до книжки і читають текст. За командою «Небо» — піднімають голівки вгору, прибираючи вказівки від тексту. Знову — «Земля» — учні очима знаходять, де вони завершили читати.

Гра «Дощик»

 (Діти читають хором.)

 - Накрапає дощ (тихо).

 - Дощ пускається сильніше (голосніше).

 - Злива (голосно).

 - Дощ слабшає (тихіше).

 - Дощ перестав (читання припиняється).

Гра «Хвилі»

 Ця гра схожа на попередню, але дещо відрізняється. Обираємо ведучого, який задає «тон і темп» гри. Текст читається так, як хвиля прибивається до берега і відходить від нього: тихо — голосніше — голосно — тихіше — тихо — голосніше і т. д.

Гра «Бджілки»

 Напівголосне читання учнями тексту, кожен — у своєму темпі.

Гра «Рибки»

 Мовчазне читання учнями тексту, кожен — у своєму темпі, при цьому діти можуть ворушити губами.

Гра «Губи на замку»

 Те саме мовчазне читання, але ворушити губами заборонено.

Гра «Засічка — кидок»

 За командою «Кидок» усі діти починають читати напівголосно текст. За командою «Засічка» — зупиняються й олівцем відмічають останнє прочитане ними слово. Цей самий текст таким же чином читають ще раз (але не більше трьох разів). При повторному читанні діти переконуються, що прочитали більший обсяг — «засічка» поставлена вже далі. Це доводить їм необхідність багаторазового читання тексту, адже з кожним разом результати поліпшуються.

Гра «Відшукай речення за початком»

 Учитель читає речення, зупиняючись, учні знаходять і дочитують його.

Гра «Знайди помилку»

 Учитель читає вірш, припускаючись помилок. учні уважно слухають і виправляють.

Гра «Сніжинка»

 Залежно від пори року («Квіточка», «Листочок») читає той учень, на парту якого впала сніжинка (квіточка, листочок).

Гра «Не перерви ланцюжок»

 Діти одне за одним читають по одному реченню (можна по одному слову, строфі) текст. Усі мають слідкувати, щоб ланцюжок не перервався.

Гра «Хто краще?»

 Конкурсне читання вірша, оповідання. Читання у парах.

 Гра «Буксир»

 Створюється пара з «сильнішого» учня і «слабшого». «Сильніший» учень «веде» у читанні, а «слабший» — намагається досягти темпу читання «сильнішого» учня.

Гра «Луна»

 «Сильніший» учень читає речення, а «слабший» — читає це речення після прослуховування.

Гра «Котик і Мишка»

 Ця гра дуже ефективна під час роботи над удосконаленням навичок швидкого читання.

 Першою починає читати «Мишка». Коли вона прочитає декілька слів або 1 речення, починає читати «Котик». Він намагається наздогнати «Мишку». Гра припиняється, коли обидва учні читають одне й те ж.

Гра «Лото»

 Клас поділяється на 4 команди. Кожна команда отримує однакові картки. Перша група карток містить прізвища авторів, друга група карток — назви творів, третя — фрагменти з творів.

 Завдання: вибрати із загальної кількості карток ті, що стосуються одного автора. Перемагає команда, яка швидше і правильніше виконає завдання.

Гра «Чарівна лотерея»

 Для проведення гри клас поділяється на 4 команди. Кожна команда отримує однакові картки, на яких записані ключові слова з певного твору.

 Завдання: швидко прочитати слова, визначити назву твору та автора слів. Перемагає команда, яка швидше і правильніше виконає завдання.

 бились                           поживились

 розумні                          а             дурні

 («Дурні бились, а розумні поживились». Слова належать курці.)

Гра «Шифрувальники»

 Для проведення гри клас поділяємо на 4 команди. Кожна команда отримує картку з однаковим завданням.

 Завдання: у кожному рядку знайти «зайву» літеру. Скласти всі «зайві» літери з кожного рядка і прочитати назву твору. Вказати автора твору. Перемагає та команда, яка швидше і правильніше виконає завдання.

 ООООООООЯОООООООООО

 ВВВБВВВВВВВВВВВВВВВВВ

 ИИИИЛИИИИИИИИИИИИИИИ

 ДУДДДДДДДДДДДДДДДДДДД

 ТТТТКТТТТТТТТТТТТТТТТТТТ

 АООООООООООООООООООО

 (А. Малишко «Яблука».)

Ігри на уроках української мови

Гра «Заверши речення»

 Дітям пропонують переписати речення і доповнити їх словом із протилежним значенням.

 - У лісі ростуть дерева товсті й....

 - Річки бувають глибокі й....

 - Улітку дні довгі, а взимку....

 - Діти оцінюють свою роботу, враховуючи каліграфію.

 Гра «Склади речення»

 На дошці написано частини речень. Школярі читають спочатку ліву, а потім праву частини, з’ясовують, як доповнити ліву частину, щоб вийшло речення.

Гра «Утвори слово»

 Від поданих слів утворіть нові слова з апострофом.

 Дерево — дерев'яний;

 солома —...;

 трава —...;

 горобець — гороб’ята;

 голуб —...;

 ластівка — ....

 Гра «Віднови слово»

 На дошці написані слова з пропущеними літерами:

 лос_, пен_, тін_, пал_то, пал_ма.

 Записати в зошит відновлені слова.

  Гра  «Засели будиночки — роди»

 Для цієї гри виготовляються 3 будиночки з прорізами: чоловічий рід, жіночий рід і середній рід. Клас поділяється на 3 команди (3 ряди). Кожна команда отримує свій будиночок — рід. На столі у вчителя картки із надрукованими словами. Будиночки прикріплені до дошки. Учні по черзі підходять до столу, вибирають картку зі словом і заселяють у будиночок. Перемагає той ряд, який швидше заселить свій будиночок.

Критерії оцінки соціальних якостей учнів початкових класів:

 • товариство — наявність друзів, добровільна участь у колективних заняттях, спортивних іграх, прагнення поділитися своїми радощами з друзями, безкорислива допомога другу, бажання не підвести свій клас;

 • повага до старших — ввічливість, слухняність, надання посильної допомоги вчителям, батькам, дорослим;

 • доброта — доброзичливість, турботливе ставлення до молодших, готовність поділитися іграшками, книгами та ін. з товаришами, любов до тварин;

 • чесність — щирість, правдивість, звичка не брати без дозволу чужі речі, визнання своїх помилок, виконання обіцянок;

• працелюбність — сумлінне навчання, виконання обов'язків з ведення домашнього господарства; активна участь у колективному обслуговуванні, в суспільно корисній праці, інтерес до занять з праці;

 • бережливість — охайний зовнішній вигляд, порядок в особистих речах, дбайливе ставлення до шкільного майна;

 • дисциплінованість — старанність, дотримання правил поведінки в школі, на вулиці, вдома, у суспільних місцях, виконання вимог колективу класу;

 • допитливість — інтерес до всього нового, невідомого, звернення із запитаннями до оточуючих, любов до читання;

• прагнення бути сильним, спритним — дотримання режиму дня та правил особистої гігієни, щоденне виконання ранкової зарядки, інтерес до занять фізкультурою, активна участь у спортивних змаганнях.

.патріотизм — знання рідного краю, інтерес до минулого та сьогодення своєї Батьківщини, активна участь у суспільно корисній праці, любов та дбайливе ставлення до природи.

Форми і методи роботи соціалізації

ТЕМА         ФОРМИ І МЕТОДИ РОБОТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

Завдання школи – навчити жити. Ми повинні виховувати людину.

 Здатну створити своє особисте життя.

 П.Блонський

Освіта, яка не вчить жити успішно в сучасному світі, не має ніякої цінності.

           Кожен із нас приходить у життя з природженою здатністю жити щасливо й успішно.

А ми повинні збагатити цю здатність знаннями і навичками, які допомогли б нам її

 реалізувати якомога ефективніше.                 

Р.Т.Кіосакі

Моє заповітне бажання – передати тобі ту життєву мудрість, яку називають умінням жити.

В. О. Сухомлинський

( з листа до дочки )

Соціалізація — це процес, через який безпорадне дитя поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася). Крім того, соціалізацією є також процес пристосування (адаптації) дорослої людини, яка з причини певних обставин (перебування в певній "антисоціальній" групі, довготермінове перебування у в'язниці тощо) довгий час була поза суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше (зміна громадянства тощо).

СОЦІАЛІЗАЦІЯ

1.    Дія за знач. соціалізувати і соціалізуватися. 2. Процес засвоєння людиною певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють їй функціонувати як повноправний член суспільства; включає як цілеспрямований вплив на особистість (виховання), так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування; вивчається філософією, психологією, соціальною психологією, соціологією, історією та етнографією, педагогікою, теологією.

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

Які ж механізми соціалізації? Уже З.Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі і т.д. Ідентифікація — спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів, і т.д., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.

Вперше термін соціалізація був введений в систему понять американським соціологом Гідінгсоном наприкінці ХІХ століття і визначався як “процес розвитку соціальної природи людини.”

Мета соціалізації — допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці

криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній

тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, самостійно

знайти шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві. При цьому

людина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення/

На сьогоднішній день існує багато визначень процесу соціалізації. Наприклад, соціалізація – це процес, коли людина усвідомлює себе в суспільстві як особистість; соціалізація – це процес сприйняття особистістю культури свого народу; соціалізація – це історично-обумовлений процес розвитку особистості, теоретичного і практичного засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, які притаманні даному суспільству.

Процес соціалізації має за мету становлення особистості, яка була б здатна адаптуватися до умов, що постійно змінюються та реалізувати себе в цих умовах. Вирішальним в процесі соціалізації є процес самовиховання. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду.

Згідно теорії Гессена процес соціалізації складається з трьох основних етапів:

1. Дошкільний період (період довільного розвитку). Переважає ігрова діяльність дитини. Процес соціалізації залежить здебільшого від сім’ї та взаємовідносин в системі батьки – діти.

2. Шкільний період (період активного пізнання законів і вимог життя). Процес соціалізації залежить здебільшого від діяльності навчально-виховного закладу та оточення дитини.

3. Пост-шкільний період (період завершення формування особистості, що характеризується інтенсивною самоосвітою, самовдосконаленням, сформованістю позиції та світогляду особистості). Процес соціалізації залежить від усвідомлення власного “Я” та оточення особистості.

На завершальному етапі соціалізації особистості відбувається формування суспільної позиції особистості. У соціальній педагогіці розрізняють такі теорії формування позиції особистості:

а) біологічна теорія – психоаналітична теорія Фрейда. Полягає у домінуванні біологічної основи, у становленні та розвитку особистості. Згідно цієї теорії, особистість являє собою єдність трьох структур: “воно”, “я”, та “над я”.

б) біологічно-когнітивна теорія Піаже. Особистість формується на основі певної схеми поведінки. Когнітивна теорія набула подальшого розвитку в працях американського психолога Кольберга, який створив похідну цієї теорії – теорію поетапного морального розвитку. Згідно цієї теорії, кожна особистість проходить такі періоди розвитку:

1) доморальний (до 10 років) - основна орієнтація на слухняність і уникнення покарань;

2) конвеційна моральність (до 13 років) – основою якої є рольове пристосування;

3) постконвеційний період – це підлітковий та юнацький вік.

      Політичні, соціальні й економічні перетворення в Україні зумовлюють потребу більш ефективної соціалізації підростаючого покоління.

       Життя вимагає розглядати цей процес не лише в контексті гуманізації освіти, розвитку в учнів національної самосвідомості, але й педагогізації суспільства. Перед сучасною педагогікою стоїть складне завдання: з одного боку є потреба звільнити дітей та молодь від надмірної опіки, створити сприятливі умови для продуктивної навчальної та творчої діяльності, а з іншого – виховати такого громадянина, який не лише відчував би себе особистістю, але й керувався в повсякденному житті загальнолюдськими моральними цінностями та був здатен відповідати за свої дії перед суспільством.

          Заклади стають невід'ємним компонентом освітньої структури, який сприяє всебічному, гармонійному розвитку особистості учня, соціальній адаптації" та самореалізації людини в суспільстві.

         Важливим засобом соціалізації є залучення підростаючого покоління до активної соціально значимої та соціально визначеної креативної діяльності. Необхідним є мотивація та стимулювання навчальної й творчої діяльності, самопізнання та саморозвитку особистості. Особлива роль у цьому належить  школі та позашкільним навчальним закладам. Адже саме вони активно використовують особистісно орієнтовані інтерактивні методики, емпірично індуктивні образні методи педагогічної діяльності та прийоми експресивного впливу, створюючи при цьому реальні умови для гармонійної соціалізації, навчання вихованців, формування культури людських взаємин.

    Життя щоденно доводить аксіому, що формування повноцінної особистості неможливе без створення особливого «дитячого соціуму» . Діти і підлітки прагнуть до спілкування з однолітками, їм необхідно себе реалізовувати, розкривати і стверджувати власне ,,Я”.

 « Я – громадянин,

    Я- особистість,

    Я – досягну мети без дорослих!?»

Ні, я сподіваюсь, що саме вони допоможуть мені у відповіді на мої запитання.

Вони конче потребують місця, де на них чекають, де б вони змогли відчути себе особистостями, розслабитися від муштри, менторського тону , перевірити свої потенційні здібності . Саме таким осередком виховного простору для дітей та підлітків  школа і  центр позашкільної освіти та роботи з  молоддю.

   Традиційна система освіти не сприяє повною мірою соціалізації дітей, що передбачає готовність до нових економічних, політичних відносин і перетворень у духовній сфері. Орієнтація шкільної освіти на забезпечення соціалізації учнів, становлення їх індивідуальності вимагає внесення коректив у структуру її змісту – розширення і збагачення її компонентного складу.

 У Концепції загальної середньої освіти наголошено, що школа — це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу слід вибудовувати так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника свого життя.

Входження молодих поколінь у глобалізований, динамічний світ, у відкрите суспільство підносить роль життєвої й соціальної компетентностей вихованців.

Щоб мати змогу знайти своє місце в житті, учень сучасного навчального закладу має володіти певними якостями, вміннями:

•    швидко адаптуватися в мінливих життєвих ситуаціях;

•  критично мислити;

•  використовувати набуті знання та вміння в навколишній дійсності;

•  бути здатним генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення, творчо мислити;

•  бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти працювати в команді;

•   вміти запобігати будь-яким конфліктним ситуаціям і виходити з них;

•   цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для са-мореалізації в професійному та особистому плані, так і в інтересах суспільства, держави;

•  уміти добувати, переробляти інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення;

•  бережливо ставитися до свого здоров'я і здоров'я інших як найвищої цінності;

•  бути здатним до вибору альтернатив, які пропонує сучасне життя;

•   вміти планувати стратегію свого життя, орієнтуватися у системі найрізноманітніших суперечливих й неоднозначних цінностей, визначати своє кредо і свій стиль.

Ці проблеми сьогодні стоять перед освітніми закладами.

Актуальними є проблеми організації соціально значущої діяльності, культури спілкування, соціальної адаптації, морального зубожіння. Все більшій кількості учнівської молоді стає властива девіантна поведінка.

Дослідження життєвої компетентності старшокласників показують, що більшість юнаків і дівчат 14—17 років не вміє визначити життєву мету, пов'язану з майбутньою професією, соціальним просуванням, сім'єю, соціальним становищем у суспільстві.

Поза увагою залишаються потреби, система цінностей, рівень життєвої активності особистості в різних видах діяльності.

Педагоги недостатньо володіють методами роботи з формування життєвої компетентності особистості, не повною мірою використовують у своїй роботі сучасні підходи. їхня діяльність здебільшого зорієнтована на самовизначення щодо особистого способу життя.

Завдання, які постають перед освітніми закладами у сфері їхньої відповідальності перед кожним вихованцем, сконцентровані навколо проблеми життєвої компетентності молодої людини. А це потребує освоєння досвіду життя в суспільстві через поєднання навчання та практики соціальних дій з поступовим збільшенням саме практичної участі молодої людини в житті суспільства. Завдяки цьому забезпечується адекватна вибірковість, глибина і свідомий характер становлення системи особистісних життєвих сенсів особистості.

Поетапне введення учнівської молоді в різноманітні сфери життєдіяльності та спілкування, оволодіння ними життєтворчими технологіями, знаннями, вміннями та навичками хоча б у найголовніших сферах людського життя є незаперечною потребою сучасності.

Майбутнє України — за поколінням, котре сьогодні опановує уроки життя в школі, якість якого залежить від рівня розвитку життєвої компетентності.

Обсяг поняття "соціалізація" значно ширший ніж "виховання". Виховання має метою насамперед систему спрямованих впливів за допомогою яких намагаються приписати бажані якості та властивості, тоді як соціалізація включає також непередбачені спонтанні впливи, через які відбувається прилучення до культури і набуття повноправного статусу громадянина держави [1; 41-42].

На нашу думку, виховання та соціалізація мають велике значення у формуванні дитини на засадах народної педагогіки. Вивчивши та проаналізувавши народнопедагогічний досвід соціалізації особистості, низку літературних джерел з етнографії, українознавства, етнопедагогіки, педагогіки народознавства з зазначеної проблеми, ми визначили ефективні умови успішного виховання і соціалізації дітей засобами етнопедагогіки:

- зв'язок школи з батьками, носіями народної педагогічної мудрості;

- дослідження педколективом джерел народної педагогіки;

- активна участь учнів та їх батьків у відтворенні, відродженні форм, засобів та методів етнопедагогіки;

               аналіз результативності й передбачення перспективи, планування активних, творчих форм роботи.

Сучасна наука розвивається у напрямку організації життєтворчості людини, тому сьогодні особливого значення набувають не тільки дидактичні аспекти освіти, але й проблеми особистішого розвитку, становлення, соціальної адаптації дитини та підлітка, засвоєння ними культурних норм, соціальних ролей, притаманних даному суспільству. Вирішення таких проблем здійснюється в процесі соціалізації особистості.

Соціалізація реалізується у таких головних сферах як діяльність, спілкування та самопізнання. Процес соціалізації може проходити як стихійно, під впливом неорганізованих факторів соціального середовища, так і цілеспрямовано з використянням різних засобів.

Серед головних факторів, які безпосередньо впливають на становлення особистості, вчені називають мікрофактори: сім'я, дошкільна дитяча установа, школа, позашкільне середовище тощо. Мікрофактори створюють мікроклімат, що стихійно та цілеспрямовано впливає на соціальний розвиток особистості. В такому разі сім'ю, дитячі дошкільні установи, позашкільні заклади та школу називають інститутами соціалізації.

Підкреслюючи ефективність педагогічного впливу інститутів соціалізації, треба сказати, що:

інститут сім'ї, що є найважливішим фактором соціалізації дитини, не завжди розглядає процес формування особистості як педагогічно організований, тобто він не має чіткої виховної мети, проходить під впливом нестабільних емоційно - психічних або фізичних станів батьків або асоціальних зразків поведінки;

інститут освіти (дошкільні дитячі заклади, школа, вищі навчальні заклади) у зв'язку з економічно нестійкою ситуацією в суспільстві не завжди виконує свої соціально-педагогічні функції; він найчастіше сьогодні орієнтований на процес передачі знань, умінь, навичок. І хоча існує багато теоретичного та практичного матеріалу, присвяченого виховній роботі в школі, у сучасних вчителів часто не має сил, часу та бажання на їх втілення у життя. Таким чином, соціальне виховання в сучасних закладах освіти не завжди здійснюється на належному рівні. Слід відзначити також . жорстко регламентований нормативний характер діяльності інститутів середніх загальноосвітніх навчальних закладів, обмежену можливість здійснення індивідуального підходу до соціального виховання, недостатнє урахування інтересів дитини. Завдяки цьому ефективність соціально-педагогічної діяльності інститутів Освіти значно знижується.

неформальні дитячі об'єднання, не завжди мають позитивне соціальне навантаження.

такі інститути соціалізації як позашкільні заклади (центри позашкільної освіти, палаци дитячої творчості, клуби за інтересами тощо) орієнтовані на соціальне виховання, формування гармонійно розвинутої, соціальне адаптованої особистості, що має високий рівень самореалізації у суспільстві.

Форми та методи соціального виховання дітей та підлітків в навчальному закладі

При організації соціального виховання дітей та підлітків у  закладі можливе застосування різноманітних форм та методів діяльності, які пропонує позашкільна педагогіка, їх вибір залежить від рівня підготовленості учнів.

У Державній національній програмі „Освіта” (Україна ХХІ століття) визначені основні шляхи реформування системи виховання. Один з таких шляхів – розробка і реалізація нових підходів, теорій, форм, методів виховання, що відповідали б потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей. Вважається, що в роботі з молодшими школярами ефективним методом соціалізації є гра, яка створює умови для соціальної творчості дітей. Ігра дозволяє дитині усвідомити себе як особистість, самоствердитися, розвити інтереси і здібності в нових соціально-економічних умовах.

Вивчення особливостей навчально-виховного процесу в початкових класах, розкриття специфіки діяльності дітей, учителів і батьків, аналіз основних напрямків і способів впливу на учнів фактично є вихідною ланкою в подальших пошуках оптимальних методик соціалізації школярів, нерозривно пов'язаних з ігровою діяльністю.

Якщо- для організації роботи учнів, які знаходяться на низькому рівні підготовки до позашкільної діяльності, доцільні форми та методи, що передбачають пряме безпосереднє керування з боку педагога, то для вищіх рівней характерне застосування засобів співтворчості, а з часом й самодіяльності, самоконтролю гуртківців, спрямованих на активну взаємодію з соціальним середовищем та цілеспрямоване перетворення учнями цього середовища.

Найрозповсюдженішими формами діяльності учнів у позашкільному закладі є заняття гуртків, які проводяться за програмами (міністерськими або авторськими, нестандартними), а також масова робота. Якщо заняття гуртка відвідують в основному гуртківці, то масовою роботою можуть бути охоплені усі школяри району.

Розглянемо комплекс заходів (методів і форм) організації діяльності гуртківців. На початковому етапі дії педагога та учнів спрямовані на вирішення трьох основних соціально-педагогічних завдань: 1) зацікавлення дітей діяльністю позашкільного закладу, формування в них певного соціальне та особистісно цінного інтересу у дозвільній сфері; 2) створення у дітей мотивації суспільних творчих дій, коликтивіського ставлення до оточуючих; 3) формування взаємоадаптованого, працездатного, творчого колективу учнів. Педагоги-позашкільники вирішують ці завдання, застосовуючи різні методи та форми. Такі як: масові рекламні заходи для учнів шкіл, концерти, конференції, "кругосвітки" (за метотодикою колективних творчих справ), день відкритих дверей, адаптаційні заняття та ін. Засоби діагностики ефективності перелічених заходів представлені у додатках 3-7.

У цілому головними напрямами соціально-педагогічної роботи позашкільного закладу є:

а) створення умов для здобуття додаткової освіти дітьми і молоддю шляхом їх участі в науковому, художньому, декоративно-прикладному, екологічно-натуралістичному, туристсько-краєзнавчому, фізкультурно-оздоровчому, військово-патріотичному та інших видах діяльності;

Формами громадянської освiти можуть також слугувати освiтнi або навчально-виховнi творчi програми: "Я - громадянин України", "Я i економiка", "Особистiсть", "Лiдер", "Я i моя сiм'я", "Я - людина".

Для цього можуть застосовуватись найрізноманітніші форми та методи роботи. Це можуть бути традиційні предметні тижні, лекції, творчі зустрічі, екскурсії та експедиції, яким надається громадянознавче спрямування. Доцільним є проведення диспутів, дебатів, заходів змагального характеру. Діяльність дитячих клубів різного спрямування, дитячих та молодіжних громадських організацій також сприяє розвиткові громадянської освіти.

Органи учнівського самоврядування мають ініціювати розробку кодексу поведінки учня, його демократичне обговорення і подальше чітке дотримання, здійснюючи тим самим правову підготовку учнів, вести пошук ефективних шляхів співпраці зі шкільною адміністрацією.

До активних методів належать різноманітні види дискусії ("гудіння бджіл", "сніжки", дискусія-симпозіум, "концентричне коло" та інші), ситуаційно-рольові ігри, ігри-драматизації, "мозкові атаки", інтелектуальні аукціони, метод аналізу проблемної ситуації. Важливе мiсце посiдає проектна робота: органiзацiя рiзноманiтних проектiв та кампанiй, видання газет i журналiв.

Застосування наведених форм і методiв громадянської освiти та виховання покликані формувати в особистостi когнiтивнi та поведiнковi норми, що включають у себе вмiння мiркувати, аналiзувати, ставити запитання, шукати власнi вiдповiдi, критично та всебічно розглядати проблему, робити власнi висновки, брати участь у громадському життi, здатність орієнтуватися і адаптуватися в нових соціальних умовах, захищати свої iнтереси, поважати iнтереси i права iнших, самореалiзуватися тощо.