Проект : "Робота з батьками майбутніх першокласників"

Тема проекту: Робота з батьками майбутніх першокласників

Мета проекту: створити  ефективну модель взаємодії вчителя і батьків; визначити відношення батьків до вимог школи; створити емоційний настрій на спільну роботу; допомогти підготувати дітей до школи; покращити рівень знань батьків з питань виховання дитини; створити портрет ідеального першокласника.

Завдання проекту :

-         Збір, підготовка та розробка методичних матеріалів для реалізації проекту;

-         обговорення проблеми адаптації першокласників до навчання в школі;

-         усний журнал «П’ять шляхів до серця дитини»;

-         тренінг з батьками першокласників;

-         рольова гра «Взаємовідносини у моїй сім’ї»;

-         розробити спільно з батьками пам’ятки, поради щодо підготовки майбутніх першокласників до школи ;

-         тестування батьків «Чи готова ваша дитина до школи?»;

-         створення разом з батьками  портрета  ідеального першокласника.

Очікувані результати проекту:

-         отримання ефективної моделі системи взаємодії батьків, педагогів та дітей задля впровадження її в подальшій роботі;

-         відповідальне ставлення батьків до дітей;

-         покращення стосунків дітей та батьків.

Учасники проекту:

-         батьки майбутніх першокласників;

-         класні керівники.

Кінцевий результат: папка з матеріалами, презентація.

Проблеми адаптації першокласників до навчання в школі

Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте значною мірою залежить від батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога.

Вступ до школи – переломний момент у житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом нової діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюються все:  обов'язки, оточення, режим. Це „ кризовий період” у житті дитини, і ця її „ криза” виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. Процес  адаптації  до шкільного життя у дітей триває по- різному – від 2 тижнів до 2 – 3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психологічними особливостями та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до школи, або „шкільної зрілості”

Шкільна зрілість виявляється у:

1)    морфогенетичній готовності, що передбачає фізіологічну зрілість (стан здоров'я) та рівень фізичного розвитку (розвитку дрібної моторики рук і зорово – рухової координації)

2)    інтелектуальній готовності дитини до школи, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати, узагальнювати та інш.

3)    Комунікативній готовності, що передбачає володіння навичками взаємодії з дорослими, однолітками ( вмінням слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати…)

4)    Емоційно – вольової готовності, що передбачає вміння робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити..

5)    Мотиваційна готовність, передбачає чітко оформлювати позицію школяра. Коли дитина:

-       має належне уявлення про школу;

-       позитивно  ставиться до шкільних занять;

-       віддає перевагу урокам грамоти і лічби, а не заняттям дошкільного типу;

-       визнає авторитет вчителя;

Психологічна готовність є необхідною умовою успішної адаптації до шкільного життя. Є чимало дітей, які все ж таки не можуть „вжитися в нову роль”. Вони часто страждають на нездоров'я, перебувають у пригніченому настрої, не повністю засвоюють навчальний матеріал, не мають близьких друзів, знають на ім'я та прізвище не всіх однокласників тощо.

Причинами шкільної дезадаптації частіше є неправильні методи виховання у сім'ї або порушення системи стосунків у школі.

До виховних помилок батьків належать:

-         надмірно завищені сподівання щодо навчальної успішності дитини, внаслідок чого будь – яка невдача сприймається нею неадекватно;

-         розмови про вади вчительки або недоліки школи замість акцентування дитини на приємних моментах;

-         часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, пов'язане зі школою, втрачає для неї щонайменшу привабливість.

Декілька порад щодо режиму дня:

-         12 годин сну з урахуванням обіду (1- 1,5 год.) для поновлення сил;

-         після школи не спішіть садити дитину за уроки, необхідно 2 – 3 години відпочити. Найпродуктивніший час для приготування уроків з 15 до 16 годин. Зайняття ввечері безрезультатні.

-         Не примушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв. Занять необхідно 10 – 15 хвилин перерви.

-         Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте їй можливість працювати самостійно, але якщо буде потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон та підтримка („не хвилюйся, все вийде”, „давай розбиратися разом”), похвала навіть якщо щось не виходить, необхідна. Не акцентуйте увагу на оцінках 1 „не дарма з письма в тебе одні „2” та „3”)

  Якщо ви будете дотримуватись нижче вказаних побажань у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною.

Усний журнал

«П'ять шляхів до серця дитини»

Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись із дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:

1. Перед вами — діти.

2. Вони поводяться як діти.

3. Буває, що їхня поведінка нервує батьків.

4. Якщо я виконаю свої батьківські обов'язки і любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.

5. Якщо я люблю їх незважаючи ні на що, вони відчуватимуть упевненість у собі і мою підтримку.

Дітям необхідна любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини.

Висловлювати свою любов дитині батьки можуть через:

• дотик;

• слова заохочення;

• час;

• подарунки;

• допомогу.

Дотик — один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виявляєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам'ятайте, шо кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені буде приємно, коли ти...»

Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час — це ваш подарунок дитині. Ви нібито кажете їй: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом — значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного дозвілля в кожній сім'ї різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а передусім — своїй дитині.

Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що річ не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтесь підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо то одяг. Подарунки не обов'язково купувати, їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки тощо. Головне — придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство — це професії, й дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у вас ненормований. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями. Завдання батьків — почути ці прохання й відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки бурчать і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову»  (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

                               Тренінг  для батьків.

                                «Стилі  виховання  в родині»

                                            План.

1.      Знайомство «Сімейне  коло»

2.      Прийняття правил роботи в групі «Правила сімейного кола»

3.      Вправа  «Ми батьки»

4.      Вправа «Мозаїка стилів батьківського виховання»

5.      Вправа на завершення «Чарівна скринька»

1. Вправа  «Сімейне коло»

      Психолог роздає вирізані з паперу фігурки хлопчиків та дівчаток відповідно до статі учасників. На фігурці протягом 5 хв учасник пише  своє ім’я, сімейну роль (тато, мама, тьотя, дядя, брат ін.) та очікування від тренінгу. Під час самої презентації учасників психолог прикріплює фігурки на великий аркуш паперу таким чином, щоб утворилось символічне «сімейне коло» учасників тренінгу.

2.Прийняття правил роботи в групі «Правила сімейного кола».

            Психолог пропонує учасникам вважати на час тренінгу їхню групу великою сімєю, в колі якої обговорюватимуться питання взаємовідносин в сімї, виховання дитини.

      Формулюємо правила спільної взаємодії, що сприятимуть продуктивній праці протягом тренінгу. Учасники вносять свої пропозиції методом мозкового штурму. Кожне запропоноване правило обговорюється й, якщо всі згодні, записується у центрі «сімейного кола», утвореного з фігурок учасників.

                            Правила:

•        говорити по черзі (правило руки);

•        бути позитивними до себе та інших;

•        дотримуватись регламенту;

•        бути активними;

•        працювати у групі від початку до кінця.

3. Вправа «Ми--батьки».

      Учасники отримують по одному стікеру зеленого, синього та червоного кольорів. Психолог пропонує на кожному з них продовжити речення (стосовно своєї реальної дитини):

•        на зеленому стікері—«Як мати я хочу бачити свою дитину…»;

•        на синьому стікері—«Як мати для цього я роблю…»;

•        на червоному стікері—«Як мати я ніколи…».

      По закінченню учасники прикріплюють стікери на три аркуші формату А-1 з написами «Я хочу…», «Я роблю…», «Я ніколи …»

      Психолог об’єднує учасників у три групи. Кожна з них отримує чистий аркуш паперу формату А-1, а також один аркуш з реченнями, зафіксованими на стікерах певного кольору. Учасникам кожної групи потрібно узагальнити речення «свого кольору» й підготувати коротку презентацію результатів.

       Після презентації проходить обговорення вправи.

       Запитання для обговорення.

1.      Які думки виникли у Вас під час виконання цієї вправи?

2.      Чи замислювалися Ви над шляхами досягання того, що Ви хочете?

3.      Чи легко було продовжити речення «Як мати для цього я роблю…» та сформулювати конкретні дії? Чому?

4.      Чи завжди вдається Вам у реальному житті виконувати те, що Ви задекларували у варіанті закінчення речення «Як мати я ніколи…»? Поясніть свою відповідь.

4.Вправа «Мозаїка стилів батьківського виховання».

      Психолог об’єднує учасників у малі групи за методикою «Будинок іграшок». Він пропонує кожному учасникові з чарівного мішка витягти подарунок із будинку іграшок заготовлені заздалегідь наклейки із зображенням автомобілю, ляльки, ведмедика, квітки.

      Учасники об’єднуються у групи відповідно до зображень іграшки.

      Кожній групі пропонується інформація про стиль батьківської поведінки. Учасники знайомляться із запропонованим матеріалом й аналізують стиль батьківської поведінки з точки зору позитивних та негативних особливостей його впливу на процес виховання і розвитку дитини. На завершення групи характеризують певний стиль батьківської поведінки, визначаючи позитивні та негативні сторони.

                Запитання  для  обговорення.

1.      Чи є чітка межа між різними стилями батьківської поведінки? Обґрунтуйте свою точку зору.

2.      Чи є випадки, коли доцільне використання авторитарного стилю батьківської поведінки? Якщо «так», то в яких саме випадках?

5.      Вправа на завершення  «Чарівна скринька».

      Кожний учасник отримує кружечок, який символізує скарб знань, умінь, отриманих упродовж тренінгу. Психолог пропонує кожному з учасників написати про здобуті скарби. Учасники по черзі «кладуть скарби» у чарівну скриньку (прикріплюють кружечки на плакат із зображенням скриньки), коментуючи свою дію.

      Коли скринька заповнена, психолог звертається до учасників із пропозицією виказати свої зауваження та рекомендації. Він дякує групі за спільну роботу.   

Рольова гра «Взаємовідносини у моїй сім’ї»

Основнi етапи пiдготовки і проведення рольової гри:

1. Оголошення теми та мети заняття. Ознайомлення з сюжетом гри, настанова вчителя, актуалiзацiя знань батькiв.

2. Розподiл ролей (на кожен сюжет необхiдно визначити одну групу батькiв).

3.Гра (розiгрування сюжету, спостереження за мiмiкою та реакцiєю учасникiв).

4. Колективний аналiз гри (проаналiзувати обранi варiанти дiй, визначити їх доцiльнiсть: зробити висновки про можливi впливи кожного варiанту дiй на подальшi вчинки).

5. Пiдведення пiдсумкiв (визначити позитивнi та негативнi моменти гри).

Можливi сюжети рольових iгор:

— Батьки та двоє дiтей планують, як провести разом вихiдний день. Батько пропонує подивитися футбол, мати — пiти в театр, а дiти мрiють про зоопарк. Крiм того, після обiду до них у гостi приїжджає бабуся.

— Подружжя йде до свого будинку, перед яким діти грають у м ‘яча. Раптом м ‘яч влучає в жiнку.

— Мати доручила дочцi помити посуд і прибрати на кухнi. Ввечерi, прийшовши додому, побачила, що цю роботу виконує батько. На запитання, чому не зробила цього дочка, батько вiдповiв, що дозволив їй піти з подругою в кіно.

Пiдсумкова бесiда:

а) стосунки мiж батьками — основа сiмейних взаємовiдносин i їх роль у формуваннi особистості;

б) виховний потенцiал стилiв стосункiв мiж батьками (авторитарний, демократичний, конфлiктний);

в)основнi напрямки удосконалення родинних стосункiв.

Проаналiзуйте, який стиль взаємовiдносин склався мiж вами i чоловiком (дружиною) у вашiй сiм’ї, його вплив на виховання дитини.

Пам’ятка для батьків

1. Будьте для дітей прикладом у всьому.

2. Зробіть для своїх дітей куточок для занять. Коли учень готує уроки, не відривайте його на сторонні справи.

З. Вчіть дітей бути у всьому бережливими.

4. Частіше бувайте у школі, радьтесь з педагогами, психологом з питань виховання дітей, допомагайте вчителям краще навчити ваших дітей.

 5. Не кажіть нічого поганого про школу, вчителів, прищеплюйте дітям любов і повагу до школи.

6. Слідкуйте за чистотою і охайністю дитини, за акуратним утриманням підручників, одягу. Чистота і акуратність дисциплінує дітей.

7. Дотримуйтесь  режиму дня,   слідкуйте,   щоб  дитина  не перевтомлювалась.

8. Виховуйте у дітей вміння вести себе скромно і пристойно як вдома, так і на вулиці, в шкоді, в громадських місцях.

9. Виховуйте у дітей повагу до старших і молодших.

10. Не застосовуйте фізичного покарання до дітей, спокійно поясніть їм неправильність їх вчинків.

11. Заохочуйте в дітей інтерес до книги, природи, туризму, спорту.

12. Привчайте дітей виконувати посильну фізичну роботу.

13. Знайте з ким товаришують ваші діти, як вони поводять себе.

14. Пам'ятайте, що виховання дітей - головний обов'язок батьків.

15. Пам'ятайте, що тільки в тісній праці зі школою, можливо успішно вирішити питання виховання громадянина України.

Поради батькам

v Любіть свою дитину такою, якою вона є, а не за її досягнення й перемоги.

v Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою: якою вона була вчора і якою стала сьогодні.

v Не слід постійно опікувати дитину. Будьте впевнені, що вона сама зможе подолати більшість труднощів.

v У жодному разі не лайте й не ображайте дитину, тим більше в присутності чужих людей. Поважайте почуття й думки свого сина або дочки. На скарги з боку оточуючих відповідайте так: «Дякую, ми вдома обов’язково поговоримо на цю тему».

v Навчіть дитину говорити про свої проблеми, щиро цікавтеся її думкою й позицією.

v Постійно спілкуйтеся з дитиною. Ваші взаємини мають ґрунтуватися на довірі. Дитина повинна відчувати, що її дитячі проблеми вам цікаві.

v Допомагайте дитині виконувати те, із чим вона не може впоратися сама.

v Ніколи не бийте дитину: це не приносить бажаного результату, а лише робить її агресивною. Засуджуйте не саму дитину, а її провину.

v Не розхвалюйте дитину незаслужено, але й не забувайте заохочувати її, якщо вона на це заслужила. Головне — оцінити зусилля дитини, а не хвалити її саму, її характер. Хваліть словом, посмішкою, ласкою, але в жодному разі — новою іграшкою або солодощами.

v Учіть дитину аналізувати свої помилки.

v Не намагайтеся все робити замість дитини, дайте їй певну свободу, щоб вона могла діяти відкрито. Пам’ятайте: дитина має право на самостійність,

v Проводьте з дитиною свій вільний час, допомагайте їй розвивати свої здібності.

v Не будуйте взаємини на заборонах: завжди пояснюйте причину й мету ваших вимог.

v Будьте терплячими до вашої дитини. Намагайтеся відповідати на всі її запитання й ніколи не говоріть, що вона багато запитує.

«Чи готова ваша дитина до школи?»

                                             

                                              Тест для батьків

Інструкція: на кожне твердження слід дати відповідь "так" чи "ні"

 1. Я розвиваю в дитині позитивне сприйняття його можливостей, здібностей.

2. Я надав кімнату або частину кімнати виключно для занять дитини.

3. Я привчаю дитину (з мінімальною допомогою і, як правило, самостійно) вирішувати свої проблеми, приймати рішення, піклуватися про свої обов'язки.

4. Я показую дитині можливості знайти книги і потрібні для її занять матеріали (використовуючи особисті, суспільні, шкільні бібліотеки).

5. Я ніколи не відмовляю дитині в проханні почитати їй.

6. Я постійно беру дитину в поїздки, подорожі, на екскурсії по цікавих місцях (відвідини музеїв, театрів та інше).

7. Я вітаю ігри і спілкування моєї дитини з друзями.

8. Я часто виконую разом з дитям одну і ту ж справу.

9. Я піклуюся про фізичне здоров'я дитини ( харчування, гартування зарядка, заняття спортом).

10. Я стежу, щоб малюк дотримувався режиму дня: вставав і лягав в один і той же час, мав годинник для занять, прогулянок, ігор і так далі

 Оцінка тесту

Порахувати кількість плюсів (відповідь "так"). Кожна позитивна відповідь оцінюється в один бал. Розділивши отриману суму на 10 (кількість тверджень) отримуємо середньоарифметичне число.

1-й рівень (1- 0,7 балу)

Ви правильно організовуєте шкільне життя дитини. Малюк має всесторонні інтереси, підготовлений до спілкування з дорослими і товаришами. При такому вихованні ви можете розраховувати на хороші успіхи в навчанні.

                                                                                                            

2-й рівень (0,6-0,4 балу)

У вас можуть виникнути деякі проблеми в навчанні дитини. Задумайтеся, чи є ви надзвичайно активними, чи не блокуєте ви "поле свободи" дитини, чи досить часу дитя спілкується з однолітками? Ваші роздуми дозволять вам визначити оптимальну стратегію виховання.

3-й рівень (0,3-0 балів)

У вашому досвіді просліджується головна помилка - надмірна опіка дитини, підміна зусиль дитяти власною активністю. Ви недостатньо даєте йому спілкуватися з однолітками, заважаєте йому набувати соціального досвіду.

Сподіваємося, що ваша самокритичність принесе успіх у виховній стратегії.

«Портрет ідеального першокласника»

1. Педагогічна готовність:

·         навички читання;

·         навички лічби;

·         навички письма;

·         навички малювання;

·         уміння розгорнуто відповідати на запитання;

·         великий словниковий запас;

·         загальна обізнаність.

2. Інтелектуальна готовність:

·         розвинена уява;

·         уміння орієнтуватись у просторі та часі;

·         розвинене наочно-образне мислення (уміння виділяти суттєве в явищах навколишнього середовища, уміння порівнювати їх, бачити їхню подібність і відмінність);

·         розвинена дрібна моторика (володіння олівцем, ручкою, ножицями, навички малювання);

·         добра пам'ять;

·         передумови абстрактно-логічного мислення (здатність розуміти символи та формулювати запитання, самостійно розмірковувати, знаходити причини явищ, робити прості висновки).

3. Мотиваційна готовність:

·         намагання засвоїти роль школяра (бажання ходити до школи), прийняття системи вимог, які ставлять школа та вчитель.

4. Емоційно-вольова готовність:

·         уміння керувати своєю поведінкою;

·         збереження працездатності протягом одного уроку і протягом навчального дня;

·         емоційна стійкість (регуляція емоцій);

·         уміння стримувати свої імпульси (наприклад, не перебивати інших під час розмови);

·         уміння продовжувати дію, докладаючи до цього вольові зусилля.

5. Комунікативна готовність:

·         бажання спілкуватися з дорослими та дітьми;

·         уміння встановлювати контакти з учителем;

·         збереження відчуття дистанції;

·         здатність до особистісного контакту з дорослим (на противагу ситуативному);

·         уміння встановлювати контакт з однолітками;

·         уміння увійти в дитячий колектив і знайти своє місце в ньому;

·         уміння виконувати роботу разом.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1.     О. Онопрієнко, О. Кондратюк.  Проекти в початковій школі – К.: Шк. світ, 2007. – 128 с. – (Бібліотека «Шкільний світ»).

2.     Т. Бишова, О. Кондратюк. Теми для обговорення на батьківських у початковій школі – К.: Редакція загально педагогічних газет, 2003. – 120 с. – (Бібліотека «Шкільний світ»).

3.     О. Коляда. Проектний день  в початковій школі. «Початкова школа» №5, 2006.

4.     І. Романєєва, Н. Колотій. Йдемо до школи : поради початківцям. Книга для батьків шестирічних дітей. – Х.: Країна мрій, 2004. – 88 с.

5.     М. Володарська. Батьківські збори. 1 клас. – Х.: Видавництво «Ранок», 2010. – 160 с. – (Класний керівник).

Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах

Національно-патріотичне виховання учнів початкових класів здійснюється у процесі навчально-пізнавальної діяльності як провідної шляхом внесення ціннісних складових у зміст навчальних предметів, відведення належного місця "спільно-взаємодіючій діяльності" як на уроках, так і в позаурочний час; гуманізації взаємин у системах "учитель-учень", "учень-учень"; використання вчителем демократичного стилю спілкування з учнями; створення умов для творчої самореалізації кожної особистості.

У молодшому шкільному віці важливо формувати здатність дитини пізнавати себе як члена сім’ї; родини, дитячого угрупування; як учня, жителя міста чи села; виховувати у неї любов до рідного дому, краю, вулиці, своєї країни, її природи, рідного слова, побуту, традицій.

У початкових класах соціальна і громадянська компетентності як ключові є міждисциплінарними та інтегруються через усі освітні галузі і спрямовуються на соціалізацію особистості, набуття громадянських якостей, дотримання соціальних норм і правил.

Патріотичне виховання молодших школярів на уроках української мови здійснюється через реалізацію соціокультурної змістової лінії. Зокрема, під час вивчення розділу «Мова і мовлення» необхідно звертати увагу учнів на багатство і милозвучність української мови, захоплювати дітей її красою, пробуджувати любов до рідного слова, прагнення вивчати українську мову. У 3-4 класах слід пояснювати значення української мови для становлення незалежної самостійної держави України, роль української мови як державної.

Формуючи культуру спілкування, доцільно збагачувати мовлення молодших школярів українськими формами звертання та формулами мовленнєвого етикету, пробуджувати інтерес до походження цих формул, показувати їх зв’язок із національними традиціями і звичаями українців.

У процесі опрацювання правила вживання великої літери у власних назвах варто зосередити увагу учнів на застосуванні цього правила під час запису назви нашої Батьківщини, її столиці, рідного міста чи села, річок, морів, гір та інших географічних назв України. При цьому цінним для патріотичного виховання буде опрацювання текстів про походження цих назв, про красу і неповторність визначних місць України, про історичне минуле нашої країни та її відомих людей (письменників, художників, історичних постатей, спортсменів, акторів, артистів тощо).

Чільне місце на уроках української мови повинно займати використання малих фольклорних форм – загадок, лічилок, мирилок, приказок і прислів’їв, народних прикмет, уривків з казок, дитячих пісень, колискових, щедрівок, колядок, веснянок, закличок тощо. Реалізуючи їх виховний потенціал, варто пояснювати дітям, що багатство і розмаїття народної творчості свідчить про мудрість і талановитість українського народу, а знання і трепетне ставлення до них стане запорукою збереження цього багатства для майбутніх поколінь.

Текстоцентричний принцип навчання української мови створює можливості для використання різноманітних текстів виховного і повчального змісту. Через тексти (аналіз їх змісту) доцільно виховувати в молодших школярів любов до рідного краю і своєї Батьківщини, повагу до національних традицій і символів українського народу, повагу до людей інших національностей, їхніх звичаїв і традицій, почуття гордості за відомих людей України, турботливе ставлення до цінностей і надбань нашої країни.

З огляду на зазначене, невід’ємними складниками уроків української мови та літературного читання мають бути виховні бесіди, пізнавальна інформація про Україну, її людей і події, пов’язані з ними, складання усних і письмових текстів на патріотичні теми, підготовка і презентація посильних проектів патріотичного змісту (наприклад, написання творів про земляків, які прославили рідний край, листів підтримки своїм ровесникам, що перебувають в зоні АТО, вітальних листівок захисникам Вітчизни) тощо.

Тому, головною метою національно-патріотичного виховання у початкових класах є вироблення у молодших школярів умінь і навичок вільного користування з комунікативною метою усно й письмово українською мовою.

Велику виховну роль відіграє український фольклор, зокрема дитячий, а також твори художньої літератури для дітей молодшого шкільного віку.

Доцільним є  проведення тематичних уроків з української мови: «Свято рідної мови», «Шевченківське слово» та ін.

На уроках математики національно-патріотичне виховання відбувається опосередковано, через умову математичної задачі.

На уроках російської мови необхідно посилити українознавчу складову через перекладені твори українських письменників та поетів на російську мову.

Навчальний предмет «Я у світі» спрямовано на соціалізацію особистості молодшого школяра, його патріотичне і громадянське виховання.

Найважливішим виховним  спрямуванням змісту названого предмета  є формування в учнів  найбільш значущих  для українського народу цінностей: патріотизм, соціальна справедливість, первинність духовного щодо матеріального, гуманізм, працелюбство, взаємоповага; виховання в дитини свого власного «Я», віри у свої сили, талант, здібності; виховання  творчої, соціально активної особистості, здатної бережливо ставитися до природи, світу, речей, самої себе, інших людей, розуміти  значення життя як найвищої цінності.

Україна, її державотворчі цінності, вироблення громадянських почуттів, поведінкових еталонів – ці елементи змісту є першорядними, що задають мету реалізації програми.

Видатні постаті, успішні люди, патріотично спрямовані,  що уміють переборювати життєві труднощі і йдуть до власної мети, стають зразком для  вироблення в учнів власних життєвих стратегій.

Зміст  програми предмета відображає такі види знань, результатом опрацювання яких є набуття громадянських цінностей:

·про навколишній світ у взаємозв’язку компонентів «Я – людина», «Людина серед людей», «Людина в суспільстві», «Людина і світ»;

·про способи пізнавальної та практичної діяльності, встановлення  необхідності знати державну мову, шанувати  символи держави; засвоєння моделей поведінки,  які  відповідають законодавству України, враховують інтереси і потреби громадян, передбачають повагу і взаєморозуміння між людьми;

·оцінні знання про норми ставлення до явищ життя (учень розпізнає вчинки за критерієм патріотичних вимірів; аргументує переваги  громадянських вчинків, наприклад, участь у волонтерських заходах тощо).

На уроках «Природознавства» виховні цілі пов’язані з ознайомленням з традиціями шанобливого ставлення українського народу до природи, любов до рідного краю, Батьківщини.

На уроках «Трудового навчання» діти знайомляться з традиційними народними ремеслами в України, вчаться виготовляти сюжетні витинанки різних регіонів України, оздоблювати вироби технікою вишивки.

На уроках  «Музичного мистецтва» учні мають можливість відчути красу українського народного музичного мистецтва, осягнути інтонаційні особливості музики українського народу, відчути національну своєрідність, спільне і відмінне в музиці різних народів.

Головним завданням курсу «Образотворче  мистецтво»   є формування у молодших школярів культури почуттів, основ національної та громадянської свідомості.

Пропонуємо проводити конкурси дитячої зображувальної творчості «Слава українським військовим», «У світі немає кращої країни, ніж Україна» та ін.

Для ефективного формування національного виховання учнів початкових класів є: сприйняття учнями знань про українську культуру; застосування вчителем на уроках народознавства та у позаурочний час емоційно-естетичного фону; створення ситуацій емоційного переживання учнями педагогічних установок на оволодіння національними цінностями, усвідомлення знань про національну українську  культуру, орієнтація дитини на позитивні результати діяльності щодо засвоєння певних національних цінностей у родині та в школі.

Пропонується практикувати проведення виховних годин у формі: зустрічей з волонтерами, учасниками бойових дій, майстер-класів за участю дітей та батьків з виготовлення сувенірів для бійців Української армії.

Доцільно впровадити виховні проекти: «Рідний край, де ми, живемо, Україною зовемо», «Я і моя родина», «Моя маленька батьківщина». Проводити тематичні виховні години, бесіди за темами: «Славетні українці», « Козацькому роду немає переводу» і ін. Проводити конкурси малюнків, оберегів, організувати написання листів та малюнків воїнам АТО.

Акцент у виховній роботі перенести на засвоєння учнями народних традицій, сутності українських обрядів, народних свят, легенд, переказів, звичаїв та ін.

Оскільки у молодшому віці у дітей домінує образне мислення, то найбільш характерними є такі форми діяльності:ситуаційно-рольова гра, сюжетно-рольова гра, гра-драматизація, інсценування, гра-бесіда, гра-мандрівка, екскурсія, ігрова вправа, колективне творче панно, бесіда, тематичний зошит, ранок, свято, усний журнал, групова справа, оформлення альбому, уявна подорож, конкурси, ігри, школа ввічливості, демонстрація, розповідь, моделювання, вікторина, екскурсія, виставка малюнків, операція-рейд, виставка-ярмарок, перекличка повідомлень, добродійна акція, хвилини з мистецтвом, година спостереження, година милування, спортивні змагання, козацькі забави, театральна вистава, ляльковий театр, ведення літопису класного колективу, веселі старти, естафети, догляд за рослинами і тваринами.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА В УМОВАХ НАВЧАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА

 В статті розкрито суть поняття «соціалізація» особистості, структура, ефективні умови соціалізації учнів початкових класів загальноосвітньої школи. Зроблена спроба обґрунтувати, що сприятливе середовище для соціалізації дітей молодшого шкільного віку створюється в умовах інтерактивного навчання.

Постановка проблеми. Одне з головних завдань виховання сьогодні полягає в підготовці підростаючої особистості до вступу в доросле життя, до життєдіяльності в оточуючому її середовищі, яке має тенденцію до постійної зміни. Тому випускник загальноосвітньої школи, має не тільки постійно пристосовуватися до конкретних умов, а й бути готовим до їх змін. Проте школа на даний час все таки основну свою увагу концентрує на  наданні учневі необхідних знань, виробленні вмінь та навичок, але недостатньо навчає школярів приймати відповідальні рішення, критично мислити, використовувати інформаційні та комунікаційні технології, вирішувати конфлікти. Мова йде про вміння відповідно самостійно діяти в конкретних ситуаціях, що чекають на людину в соціумі. Отже, створення умов для формування основ соціалізації особистості школяра, є актуальною проблемою сучасної загальноосвітньої школи.  

Аналіз актуальних досліджень. Проблема соціального становлення підлітків, старшокласників і механізмів впливу на результативність даного процесу протягом останніх років інтенсивно досліджувалась як вітчизняними, так і зарубіжними вченими: соціологами, психологами, педагогами. Фундаментальною основою для дослідження стали праці, які розкривають філософію і методологію виховання (В.Афанасьев, І.Бех, Б.Бітінас, І.Зязюн, І.Кон, А.Макаренко, В.Сухомлинський та ін).

Загальнотеоретичний підхід до змісту і технологій соціально-педагогічної роботи в навчальних закладах виразно простежується у працях  Г. Андрєєвої, О.Безпалько, А.Бойко, В.Бондаря, Н.Кузьміної, В.Лозової, Г.Троцко, Л.Міщик, А.Мудрика, С. Савченка, Л. Хомич,  Н.Щуркової та ін.

Технологічний аспект соціалізації в умовах навчального закладу розкривали  О. Газман,  Ю.Гапон, Т. Говорун, О. Жабокрицька, В. Іванова, А.Капська, С. Кириленко, О.Кузьменка, П. Куліша, Н. Лавриченко, І. Мудрак Л.Нечепоренко та ін.

 Водночас, не зважаючи на досить значну кількість праць у галузі соціалізації, з'явилася і все частіше усвідомлюється науковцями та практиками суперечність між посиленням соціалізації педагогічного процесу і не розробленістю умов для соціально-педагогічного впливу на особистість, однією із яких є досить помітною така умова, як навчальна взаємодія школярів, зокрема молодшого шкільного віку, у процесі навчально-пізнавальної діяльності на уроці.

Метою статті є аналіз потенціалу інтерактивної технології у процесі  соціалізації молодших школярів на уроці.

Виклад основного матеріалу. Соціалізація як процес засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду свідчить про нормальне, безболісне входження людини в суспільне життя.

І. Контрактує, що соціалізація – це «сукупність усіх соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює і відтворює певну систему знань, норм, цінностей, що дає  йому змогу функціонувати як повноправному члену суспільства» [2, с. 225]. До того ж, вчений концентрує увагу на тому, що «в реальному процесі соціалізації індивіди не просто адаптуються до середовища і засвоюють соціальні норми і правила, які їм пропонуються в готовому вигляді, а й опановують науку створювати щось нове, перетворюючи самих себе і навколишній світ» [3, с. 218]. Особистість має сприймати спосіб життя, який складається, тобто, культуру праці, побуту, дозвілля, відносини в суспільстві та державі та активно діяти з метою власного зростання та перетворень у суспільстві [4].

Як показують результати досліджень, сприятливим середовищем для соціалізації є спільна діяльність і спілкування в певному освітньому просторі. Її продуктами виступають особистісні смисли, що визначають ставлення індивіда до світу, соціальна позиція, самосвідомість, ціннісно-смислове ядро світогляду та інші компоненти індивідуальної свідомості, зміст яких вказує на те, що особистість бере для себе із соціального досвіду, скільки бере і як психіка все це перетворює, якого значення цьому надає.

Ефективним середовищем для формування згаданих вище показників  соціалізації особистості молодшого шкільного віку зокрема, є оточення в якому відбувається  взаємодія та встановлюються і розвиваються найбільш глибокі  особистісні контакти. Основна роль у створенні такого середовища належить педагогам, тому що основним видом діяльності школяра є навчально-пізнавальна. Саме вчитель має сконцентрувати свої зусилля на створення інкубаційного  навчального простору, який сприяв би формуванню в особистості таких структурних компонент соціалізованості, як, загальнолюдських цінностей, способу життя в колективі, незалежності, впевненості та самостійності, ініціативності та незакомплексованості, соціальної поведінки, яка схвалюється суспільством.

Саме вчитель, задовольняючи потребу молодшого школяра в спілкуванні з дорослими й ровесниками, цим самим має створити середовище для його соціалізації. За умов традиційного навчання не в повній мірі забезпечується розширення педагогічно організованого простору життєдіяльності зростаючої особистості для її соціалізації. Ефективність соціалізації  учнів початкової школи зростає, коли їх життєдіяльність відбувається в такому педагогічно організованому просторі, який постійно змінюється, тобто, в якому створюються ситуації, аналогічні тим, що чекають учнів у дорослому житті.  А тому так важливо з приходом дитини до школи створювати умови для її спілкування як з дорослими, так і з ровесниками в усіх видах їх діяльності. Тільки через діяльність в колективі кожний його член входить у суспільство, тільки в діяльності відбувається його соціалізація.  

Як показало дослідження, в молодшому шкільному віці ефективні умови для взаємодії учасників навчального процесу створюються в процесі використання інтерактивної технології навчання, яка передбачає діалогічність, діяльнісно-творчий характер, підтримку індивідуального розвитку дитини, надання їй самостійності в прийнятті рішень, творчості, вибору змісту й способу навчання та поведінки.

Нам імпонує трактування О. І. Пометун, що інтерактивна технологія навчання − це така технологія, за якої засвоєння матеріалу відбувається в результаті спілкування між тими хто вчить і хто вчиться, тобто між тими хто має певні знання й досвід та тими хто їх набуває. В процесі такої організації навчальна пізнавальної діяльності, її учасники (опановують) набувають всіх видів людської діяльності, тобто мети й змісту навчання. Проте в цьому випадку засвоєння людської діяльності відбувається в процесі спілкування й через спілкування. „... навчання ми можемо визначати як спілкування, в процесі якого і через яке відбувається відтворення та засвоєння всіх видів людської діяльності” [5, с. 20].

Інтерактивна технологія навчання виконує такі важливі виховні функції: нормативну, що відбиває освоєння школярами норм соціально-типової поведінки (спілкування як нормативний процес); пізнавальну – набуття школярами індивідуального соціального досвіду в процесі спілкування (спілкування як пізнівальний процес); емоційну, що характеризує спілкування як аффективний процес; актуалізуючу – реалізація в спілкуванні типових та індивідуальних сторін особистості школяра.

Завдяки виховним функціям, впливу на становлення самосвідомості та моральних установок, на формування стандарту й стилю життя, інтерактивній технології навчання значна роль належить соціалізації особистості школяра.

 Спілкуючись із ровесниками у процесі інтерактивної технології навчання, дитина молодшого шкільного віку відчуває приплив певним чином забарвлених емоцій – від ніжності до ненависті, завдяки чому в процесі спілкування люди передають не тільки текст, а й емоційний підтекст, що посилює чи послаблює зміст тексту.  В процесі змістовного спілкування, учні вчаться його культурі, вчаться встановлювати довірливий контакт з однолітками,  бути толерантними до думок інших членів колективу.

За умов інтерактивної технології навчання, відбувається організація життя та діяльності колективу на основі поєднання управління, самоуправління та саморегуляції. Запропоновані для спільного розв’язання проблемні завдання, вимагають від учнів самостійних рішень під час обміну думками, в процесі чого розвивається критичність мислення: здатність людини самостійно аналізува­ти інформацію, визначати її сутність, порівнювати з іншою інформацією і робити власні висновки; вміння бачити помилки або штучні спотворення в аргумен­тації партнерів та в інших джерелах інформації; перег­лядати свої позиції, якщо вони не витримують крити­ки; вміння розпізнавати пропаганду, тобто цілеспря­моване намагання певних соціальних груп або лідерів вплинути на свідомість та позиції мас; вміння оціню­вати суспільні явища, політичні дії, вчинки суспіль­них та політичних лідерів, окремих осіб з позиції за­гальнолюдської моралі; наявність розумної долі сумнівів, скепсису, прагнення до пошуку більш опти­мальних рішень, дій, висновків в конкретних ситу­аціях.

Водночас, у такому навчальному середовищі формуються такі показники соціалізованості як мужність, принциповість, сміливість у відстою­ванні своїх позицій, поглядів, віра у свої можливості; відкритість до сприймання інших поглядів, позицій, повага до їх різноманітності [1, с.37].

В процесі інтеракції учень починає критично ставитися до себе, виявляти власні помилки та адекватно ставитися до них, проявляти сумнів щодо будь-яких "єдино правильних" рішень, висновків у процесі навчання; намагатися самому розібратися в правильності тих чи інших тверджень, висновків, рішень; прагнути знаходити кращі варіанти розв'язання навчальних завдань, вносити щось "своє", намагатися аргументовано висловлювати свої думки, поважати думки і пропозиції партнерів; вчиться співпрацювати з іншими для знаходження спільного рішення.

Ефективність впливу інтерактивної технології навчання на соціалізацію молодших школярів досягається за умови, коли враховуються психологічні закономірності й особливості спілкування учнів на цьому віковому періоді їх розвитку. Тому, через впровадження інтерактивної технології у навчально-виховний процес школи можна по новому вплинути на процес становлення особистості молодшого школяра, підвищити його ефективність, спрямувати його на розвиток учня.

Як стверджує О.І.Пометун, така форма організації навчальної діяльності молодших школярів – це і основний засіб інформативного впливу на дітей, важливий засіб обміну інтелектуальними та моральними цінностями.  Дослідження переконують, що в процесі міжособистісного спілкування в парах, малих групах і т. п., відбувається найбільш природний і невимушений розвиток взаємостосунків, їх вияв і реалізація.

Спілкування з ровесниками в умовах інтерактивного навчання є нестандартним, вільним, ініціативним. У процесі висловлення учень   вчиться формулювати речення, які виражають його думку, дитина не соромиться однолітків у разі неправильного висловлювання. Спілкування з ровесниками  включає управління діями партнера, їх контроль, показ своїх зразків, порівняння з собою тощо.

 Інтерактивне навчання, на відміну від фронтальної та індивідуальної форм організації навчально-пізнавальної діяльності, не ізолюють учнів один від одного, а навпаки, дозволяють реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги й співробітництва. І хоча спілкування може мати місце в індивідуальній та фронтальній роботі школярів, проте там воно не включене в структуру діяльності й відбувається лише з дозволу вчителя, за його ініціативою й триває мало часу.

 Відомо, що можуть виникати в школярів труднощі при усній перевірці знань, якщо її здійснює вчитель. Досвід роботи вчителів показує, що ці небажані прояви в умовах інтерактивного навчання зводяться до мінімуму.

Як свідчить шкільна практика, у процесі інтерактивної технології навчання активізується діяльність усіх без виключення її виконавців. Психологи пояснюють це тим, що "одна з найважливіших характеристик людини в групі полягає в тому, що вона звертається до своєї групи як до джерела орієнтації в навколишній дійсності” [5, с. 103].

 За умов  інтерактивного навчання дитина потрапляє в сприятливе середовище для формуванняся вміння  прийти на допомогу товаришу в потрібну хвилину: пояснити, перевірити, порадити. В такому середовищі складаються товариські взаємостосунки, що не мають нічого спільного з фальшивим товаришуванням,  створюються ефективні умови для формування культури спілкування, співпраці, виховання наполегливості, що є необхідним для орієнтації в самостійному житті після закінчення школи. 

 Як стверджевав Л.Десєв, "процес безпосередньої соціальної взаємодії, що відбувається в малій групі і створює соціальне мікросередовище людини, є надзвичайно сильним фактором формування й виховання особистості...” [1, с. 165]. За словами Т. Кравченко, інтерактивна технологія навчання сприяє формуванню таких структурних компонент соціалізації молодших школярів:

- підвищенню загальної культури особистості, культури праці, побуту, відносин між членами суспільства;

-          задоволенню потреби у спілкуванні;

-         розвитку техніки спілкування і взаємодії, здібностей, почуттів, переконань, умінь утверджувати довірливі взаємовідносини як вищу цінність спілкування;

-         формуванню риторичних знань, умінь і навичок на базі підвищення їх мовленнєвої культури; моральних норм і правил та способів їх реалізації у власній життєдіяльності, у відносинах з іншими людьми; уявленню про цінності принципів адекватних форм поведінки; моделі соціальних відносин;

-         адекватному сприйняттю соціальних явищ, розумінню їх сутності,

-         готовності до самовизначення в різних життєвих ситуаціях, активного контактування з навколишнім соціальним середовищем, способів діяльності;

-         моделі поведінки [4, с. 275].

Можна зробити висновок, що за умов інтерактивного навчання, створюється сприятливе середовище для соціалізації особистості молодшого школяра.  

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ

1.        Десев Л. Психология малых групп. – М.:Прогресс, 1979. – 208с.

2.       Кон И. С. Открытие Я  - М.:Просвещение, 1978. – 367с.

3.      Кон И. С. Психология старшеклассника- М.:Просвещение, 1980. – 207 с.

4.      Кравченко Т. В. Соціалізація дітей шкільного віку у взаємодії сім’ї і школи: Монографія. – К.: Фенікс, 2009. – 416 с.

5.       Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук. метод. посібн./ За заг. Ред. Пометун О.І. – К.: А.С.К., 2003. – 192с.

«Дидактична гра — незамінний атрибут навчально-виховного процесу в початковій школі. Використання ігор на уроках української мови та літературного читання »

  З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзана. Народна виховна мудрістьпередбачала розв`язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.

                    З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане від нині обов`язковим.За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім»єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних – це не cпонтанні ігри, не стихійно засвоєний від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб`єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одно, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з`являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.

             Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають дидактичні  ігри.

 Дидактична гра — незамінний атрибут навчально-виховного процесу в початковій школі. Досвід роботи доводить значне підвищення ефективності роботи на уроці та у позакласній діяльності саме завдяки грі. Методична скарбничка кожного учителя багата різноманітними дидактичними іграми. Тож ознайомлюємо вас із напрацюваннями з проведення дидактичних ігор на уроках читання, математики, української мови.

   На сучасному етапі розвитку суспільства перед школою стоїть завдання виховати особистість, яка мислить самостійно, творчо, з активною життєвою позицією, чітким науковим світоглядом. Роль початкової школи у вирішенні цих питань є визначальною.

 Саме тому є актуальним питання використання ігрової діяльності у навчально-виховному процесі початкової школи, адже вона сприяє розвиткові розумових здібностей учнів, підвищенню якості знань, формуванню активності, самостійності, пізнавального інтересу, волі, характеру.

  Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.

 У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

 Дидактична гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання і виховання. Сам термін «дидактична гра» підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування. А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета, є такі питання:

 а) визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці.

 б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу.

 в) розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів.

 г) вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвивального навчання.

 д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.

          Так і в навчанні: скільки б у школяра не було предметних знань і вмінь, старанності, сумлінності — їх усе одно буде замало для подальшого успішного навчання і розвитку. Обсяг нової інформації, який мають опанувати учні, збільшується щороку. Але як уникнути при цьому перевантаження учнів? Цю проблему неможливо вирішити за рахунок збільшення кількості годин на вивчення окремих предметів і терміну навчання у школі.

 Необхідно будувати нову школу: школу діалогу, школу, яку творять самі діти спільно з учителями. У цьому сенсі є актуальним особистісно зорієнтований підхід до навчання.

 Розвитку пізнавальних здібностей та активізації діяльності молодших школярів сприяє такий підхід до викладу навчального матеріалу, який передбачає об'єднання усіх завдань, запропонованих учителем, єдиним цікавим сюжетом (подорож до осіннього лісу; розповідь чарівників; таємниці острова звуків; чари лісових мешканців, подорож у королівство цифр тощо).

 Гра поступово та непомітно на уроці переходить у серйозну, плідну роботу. Відповідно до програмових вимог, я в доступній формі доношу до свідомості дитини необхідний теоретичний матеріал. Цікаві порівняння і малюнки допомагають дітям, адже при цьому спрацьовують різні властивості їхнього сприймання: порівнюючи один предмет (чи поняття) з іншим, ми краще розуміємо (засвоюємо) його. У народі говорять, що «краще раз побачити, ніж багато раз почути», — тобто зорова пам'ять є дієвішою за інші її види. Наприклад, під час вивчення частин мови я використовую цікаві малюнки-будиночки, в яких «живуть» частини мови, роди, звуки, слова. Запам’ятати певну інформацію дітям молодшого шкільного віку легше, якщо вона подається у віршованій формі.

 Складні випадки написання іменників і прикметників дітям легше запам'ятати у вигляді цікавої казкової розповіді вчителя.

 На уроках читання використовую гру «Добавляночки». Я читаю вірш, але без останнього слова. Дітям потрібно підібрати риму. Цікавою є гра «Переплутанка». Пропоную розплутати клубочок, розставивши слова на свої місця, і відновити речення. Є також гра «Пройди лабіринт — прочитай слова» тощо.

 Для мене є цінним той аспект гри, що саме вона дає змогу індивідуалізувати роботу на уроці. Цінність гри полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвивальна й виховна функції взаємозв'язані.

 Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість. Особливо важливе місце займає гра та ігрові прийоми в навчальному процесі першокласників, адже становлення і розвиток їхньої навчальної діяльності відбувається у період ще слабких довільних процесів: уваги, сприймання, пам'яті тощо. Але гра також потрібна і в 2—4-х класах. Деякий програмовий матеріал потребує від дитини значних вольових зусиль та багаторазового виконання різних варіантів вправ для його засвоєння. Саме тоді гра, запобігаючи перевантаженню психіки дитини, допомагає реалізувати навчальну мету значно швидше, ніж будь-який педагогічний засіб. Гра дає змогу педагогові здійснювати управління розумовими здібностями та їхнім розвитком; формувати цінні риси особистостей і взаємини дітей у доступній і привабливій для них ігровій формі.

 Доцільність використання гри на тих чи інших етапах уроку залежить від рівня, знань, умінь і навичок учнів та від складності завдань, що стоять перед ними. Гра допомагає учням, коли складно, коли є необхідність створити додатковий емоційний фон навчання, допомагає опосередковано впливати на хід і результати їхньої діяльності.

 Ігри на уроках літературного читання

Гра «Незнайко»

 Один учень читає, а інший — виправляє допущені помилки.

Гра «Вовк і заєць»

 Один учень починає читати текст, другий — вступає після того, як перший дійде до крапки й намагається його наздогнати.

Гра «Ми віримо і не віримо»

 Учитель читає речення з тексту, зробивши помилку в слові. Діти знаходять це речення, говорять: «Ми віримо» або «Ми не віримо» і читають це речення.

Гра «Інтерв'ю»

 Тема інтерв'ю може бути різною, учні — кореспонденти і респонденти. По закінченні часу на обговорення кожна пара представляє результати роботи, обмінюються своїми ідеями та аргументами з усім класом.

Гра «Земля — небо»

 За командою «Земля» діти нахиляються до книжки і читають текст. За командою «Небо» — піднімають голівки вгору, прибираючи вказівки від тексту. Знову — «Земля» — учні очима знаходять, де вони завершили читати.

Гра «Дощик»

 (Діти читають хором.)

 - Накрапає дощ (тихо).

 - Дощ пускається сильніше (голосніше).

 - Злива (голосно).

 - Дощ слабшає (тихіше).

 - Дощ перестав (читання припиняється).

Гра «Хвилі»

 Ця гра схожа на попередню, але дещо відрізняється. Обираємо ведучого, який задає «тон і темп» гри. Текст читається так, як хвиля прибивається до берега і відходить від нього: тихо — голосніше — голосно — тихіше — тихо — голосніше і т. д.

Гра «Бджілки»

 Напівголосне читання учнями тексту, кожен — у своєму темпі.

Гра «Рибки»

 Мовчазне читання учнями тексту, кожен — у своєму темпі, при цьому діти можуть ворушити губами.

Гра «Губи на замку»

 Те саме мовчазне читання, але ворушити губами заборонено.

Гра «Засічка — кидок»

 За командою «Кидок» усі діти починають читати напівголосно текст. За командою «Засічка» — зупиняються й олівцем відмічають останнє прочитане ними слово. Цей самий текст таким же чином читають ще раз (але не більше трьох разів). При повторному читанні діти переконуються, що прочитали більший обсяг — «засічка» поставлена вже далі. Це доводить їм необхідність багаторазового читання тексту, адже з кожним разом результати поліпшуються.

Гра «Відшукай речення за початком»

 Учитель читає речення, зупиняючись, учні знаходять і дочитують його.

Гра «Знайди помилку»

 Учитель читає вірш, припускаючись помилок. учні уважно слухають і виправляють.

Гра «Сніжинка»

 Залежно від пори року («Квіточка», «Листочок») читає той учень, на парту якого впала сніжинка (квіточка, листочок).

Гра «Не перерви ланцюжок»

 Діти одне за одним читають по одному реченню (можна по одному слову, строфі) текст. Усі мають слідкувати, щоб ланцюжок не перервався.

Гра «Хто краще?»

 Конкурсне читання вірша, оповідання. Читання у парах.

 Гра «Буксир»

 Створюється пара з «сильнішого» учня і «слабшого». «Сильніший» учень «веде» у читанні, а «слабший» — намагається досягти темпу читання «сильнішого» учня.

Гра «Луна»

 «Сильніший» учень читає речення, а «слабший» — читає це речення після прослуховування.

Гра «Котик і Мишка»

 Ця гра дуже ефективна під час роботи над удосконаленням навичок швидкого читання.

 Першою починає читати «Мишка». Коли вона прочитає декілька слів або 1 речення, починає читати «Котик». Він намагається наздогнати «Мишку». Гра припиняється, коли обидва учні читають одне й те ж.

Гра «Лото»

 Клас поділяється на 4 команди. Кожна команда отримує однакові картки. Перша група карток містить прізвища авторів, друга група карток — назви творів, третя — фрагменти з творів.

 Завдання: вибрати із загальної кількості карток ті, що стосуються одного автора. Перемагає команда, яка швидше і правильніше виконає завдання.

Гра «Чарівна лотерея»

 Для проведення гри клас поділяється на 4 команди. Кожна команда отримує однакові картки, на яких записані ключові слова з певного твору.

 Завдання: швидко прочитати слова, визначити назву твору та автора слів. Перемагає команда, яка швидше і правильніше виконає завдання.

 бились                           поживились

 розумні                          а             дурні

 («Дурні бились, а розумні поживились». Слова належать курці.)

Гра «Шифрувальники»

 Для проведення гри клас поділяємо на 4 команди. Кожна команда отримує картку з однаковим завданням.

 Завдання: у кожному рядку знайти «зайву» літеру. Скласти всі «зайві» літери з кожного рядка і прочитати назву твору. Вказати автора твору. Перемагає та команда, яка швидше і правильніше виконає завдання.

 ООООООООЯОООООООООО

 ВВВБВВВВВВВВВВВВВВВВВ

 ИИИИЛИИИИИИИИИИИИИИИ

 ДУДДДДДДДДДДДДДДДДДДД

 ТТТТКТТТТТТТТТТТТТТТТТТТ

 АООООООООООООООООООО

 (А. Малишко «Яблука».)

Ігри на уроках української мови

Гра «Заверши речення»

 Дітям пропонують переписати речення і доповнити їх словом із протилежним значенням.

 - У лісі ростуть дерева товсті й....

 - Річки бувають глибокі й....

 - Улітку дні довгі, а взимку....

 - Діти оцінюють свою роботу, враховуючи каліграфію.

 Гра «Склади речення»

 На дошці написано частини речень. Школярі читають спочатку ліву, а потім праву частини, з’ясовують, як доповнити ліву частину, щоб вийшло речення.

Гра «Утвори слово»

 Від поданих слів утворіть нові слова з апострофом.

 Дерево — дерев'яний;

 солома —...;

 трава —...;

 горобець — гороб’ята;

 голуб —...;

 ластівка — ....

 Гра «Віднови слово»

 На дошці написані слова з пропущеними літерами:

 лос_, пен_, тін_, пал_то, пал_ма.

 Записати в зошит відновлені слова.

  Гра  «Засели будиночки — роди»

 Для цієї гри виготовляються 3 будиночки з прорізами: чоловічий рід, жіночий рід і середній рід. Клас поділяється на 3 команди (3 ряди). Кожна команда отримує свій будиночок — рід. На столі у вчителя картки із надрукованими словами. Будиночки прикріплені до дошки. Учні по черзі підходять до столу, вибирають картку зі словом і заселяють у будиночок. Перемагає той ряд, який швидше заселить свій будиночок.

Критерії оцінки соціальних якостей учнів початкових класів:

 • товариство — наявність друзів, добровільна участь у колективних заняттях, спортивних іграх, прагнення поділитися своїми радощами з друзями, безкорислива допомога другу, бажання не підвести свій клас;

 • повага до старших — ввічливість, слухняність, надання посильної допомоги вчителям, батькам, дорослим;

 • доброта — доброзичливість, турботливе ставлення до молодших, готовність поділитися іграшками, книгами та ін. з товаришами, любов до тварин;

 • чесність — щирість, правдивість, звичка не брати без дозволу чужі речі, визнання своїх помилок, виконання обіцянок;

• працелюбність — сумлінне навчання, виконання обов'язків з ведення домашнього господарства; активна участь у колективному обслуговуванні, в суспільно корисній праці, інтерес до занять з праці;

 • бережливість — охайний зовнішній вигляд, порядок в особистих речах, дбайливе ставлення до шкільного майна;

 • дисциплінованість — старанність, дотримання правил поведінки в школі, на вулиці, вдома, у суспільних місцях, виконання вимог колективу класу;

 • допитливість — інтерес до всього нового, невідомого, звернення із запитаннями до оточуючих, любов до читання;

• прагнення бути сильним, спритним — дотримання режиму дня та правил особистої гігієни, щоденне виконання ранкової зарядки, інтерес до занять фізкультурою, активна участь у спортивних змаганнях.

.патріотизм — знання рідного краю, інтерес до минулого та сьогодення своєї Батьківщини, активна участь у суспільно корисній праці, любов та дбайливе ставлення до природи.